Сарненська діва: Тетяна Наливайко про те, як кайфувати від кожного виходу на сцену

Тетяні Наливайко — 36. Вона не боїться бути відвертою та смішною, любить сцену та глядачів, із дитинства відчуває себе особливою, а зараз — емоційно щасливою. А ще — не уявляє своє життя без культури Сарненщини, де працює вже 15 років. СарниNews.City беззаперечна лідерка за кількістю проведених загальноміських свят розповіла, як почати кар’єру з образу Снігуроньки, чому самовпевненість залежить від батьків і чи можна стати реалізованою артисткою в Сарнах.

— Це не синдром відмінниці, — відразу попереджає Тетяна, щоб інтерв’ю не здалося нудним із перших реплік. — Мені справді подобалося вчитися. Батьки завжди на перший план ставили освіту, попри те, що я виросла в селі, де завжди було багато роботи по господарству. А нас ще й троє дівчат у сім’ї — здавалося б, сапання, поління мали би бути нашими обов’язком за замовчуванням. Але мама завжди говорила: спочатку школа й домашнє завдання, а тоді вже можна й допомогти. За 9 років навчання я жодного разу не пропустила школу. Жодного! Все ніяк не могла зрозуміти, як це так: усі відпрошуються, бо копають картоплю, а я ніколи цього не робила.

Ще кілька десятків років тому батьки майбутньої артистки змогли вибудувати правильну модель сім’ї та систему цінностей. У трьох доньок завжди були підтримка та розуміння.

— Є таке поняття — поратися. Ми цього не робили. Нам, дівчатам, треба було прибрати в хаті, слідкувати за порядком. Нас нібито готували до життя в місті, — пригадує Таня. — Коли йшла заміж, вміла лише смажити картоплю. Їсти готувати мене навчили свекруха та чоловік. І мені не було соромно абсолютно. Нас так не привчали. Мама ніколи не дорікала за побутові речі. Воно мало саме прийти. І прийшло.

Таня обожнює гори. З дитинства її серце належить Карпатам, а тіло наповнює бойківська кров:

— Як мінімум на 50%, — жартує. — Наше літо проходило в бабусі в Карпатах. Мама переїхала в Сарни з Львівської області. Вона все життя тужить за своїми горами. Ця любов передалася й нам.

У Сарни Тетяна Наливайко потрапила після 9 класу, в 14. Як тільки вступила в Сарненський педколедж, почала жити в гуртожитку. З понеділка по п'ятницю відповідально вчилася, ходила в бібліотеку.

— У мене був вибір: медичний або педагогічний коледж. Сестра обрала фах медика, а я пішла в педагогічний. Хоч я б теж хотіла приміряти білий халат — моя бабуся працювала фельдшеркою на три села 43 роки. Мама також працювала у ФАПі. Та вже зараз на 100% впевнена, що в мене інше покликання. Який з мене лікар? — міркує.

Дівчина закінчила коледж і Рівненський державний гуманітарний університет, стала дипломованою вихователькою. Проте за професією жодного дня не працювала.

— Я наполегливо шукала роботу, бо завжди намагалася бути зайнятою, — пригадує. — В дошкільний заклад у той час нереально було потрапити. У мене був червоний диплом, закінчила з відзнакою школу, коледж і все одно не могла працевлаштуватися вихователькою.

Спочатку Таня Наливайко стала керівницею гуртка в ЗОШ №2. А тоді випадково почула, що є вакансія в Районному будинку культури (нині Палац культури — прим. авт.).

— Прийшла — як зараз пам’ятаю — Віктор Григорович Торчик питає: «Співати вмієш?». А я, недовго думаючи, кажу: «Буду все робити, візьміть мене, будь ласка, мені так треба робота».

Взяли.

5 грудня Тетяна Наливайко прийшла в РБК, а вже 19-го виступала Снігуронькою. Це був її дебют на сцені. З тих пір і донині вона по-справжньому кайфує від творчого процесу.

— Я була ким завгодно, навіть Кікіморою. Мені хотілося грати, виходити на сцену, — ділиться місцева артистка. — Ще в педколеджі казали, що мені треба було йти в театральний. Але я не сприймала це серйозно. Зараз розумію — без культури пропаду. Навряд чи могла б чимось іншим займатися. Подобається це все.

Зараз Тетяна працює художньою керівницею в міському будинку культури «Залізничник». Вона — лідерка за кількістю проведених загальноміських свят у Сарнах. Запевняє — не набридло. Навпаки після карантину хоче проводити ще більше заходів, шукати свіжі ідеї та формати. Її постійним партнером по сцені є Вадим Бублій.

Робота в культурі — динамічна. Тут треба надихатися самій і надихати когось. Постійно шукати ідеї. Саме тому працівники культури — творчі та трохи дивні. І це, каже Таня, плюс:

— Завжди в сарненської культури був якийсь шарм. Щось таке особливе. Ми вирізнялися з-поміж інших. Нас запам’ятовували. Наразі дуже крута є підтримка у сфері культури. Наші ідеї допомагають реалізувати.

Разом з тим працювати в культурі — нелегко. За двогодинною красивою картинкою, яку бачить глядач, можуть стояти місяці репетицій, підбору образів, записів, постановок, десятки сторінок сценаріїв і ще більше ідей.

— Доволі часто люди кажуть, що їм дуже сподобався виступ, дякують, а буває навпаки — що все не так. Намагаюся ставитися до цього простіше, не сприймати близько до серця. Треба фільтрувати інформацію, — пояснює працівниця культури. — Принаймні вчитися це робити. Я й сама розумію, де зробила все круто, де не дотягнула, а де навіть провалилася — таке в роботі теж буває. Та найголовніше, коли розумієш, що в цей момент принесла людям задоволення, естетичну насолоду, настрій.

За гороскопом Тетяна — діва. Вважає, що цей знак їй цілком підходить. Хоч і не надто вірить зіркам, але любить вивчати людей, тож стежить за зодіакальними змінами.

— Я перфекціоністка. Мені важливо, щоб усе було по поличках — чистенько, гарненько. Завжди була стабільна та спокійна, хоча можу й на столі затанцювати, — сміється ведуча. — А ще я дуже чутлива. Це 100%. Вмію радіти, коли всі щасливі. Можу зловити настрій компанії. Або піти, коли треба. Я не підпускаю до себе багато кого. В мене немає сотні подружок і друзів, їх одиниці. Я хороша, але вмію захищатися.

Власним мінусом Таня називає те, що може здатися легковажною, але це лише захисна реакція:

— Я дуже відповідальна людина, просто не можу всім відкриватися повністю. Ця легка придуркуватість у мені справляє хибне враження в людей навколо. Хоч мені 36, але не збираюся її позбуватися 😄. Мені здається, краще бути собою і транслювати світові те, що хочеш, а не картати себе за якісь слова чи вчинки. Я впевнена в собі. Почуваюся комфортно. І кайфую від того, що роблю. Відчуваю себе реалізованою людиною. І точно знаю, в культурі можна знайти себе та задовольнити свої амбіції.

З дитинства Тетяна Наливайко обожнює малювати. Поки що складає малюнки в шухляду й нікому не показує — просто подобається процес творіння.

— Робити щось руками — стовідсотковий антистрес. Це дуже відволікає. Мені найбільше подобається навіть не процес, а очікування, що з того вийде. Народження виробу. Мама виготовляє дряпаночки, які ще бабуся робила в Карпатах. Ми всі творчі. Зараз я веду гурток хендмейду на базі МБК «Колос» і просто кайфую від цього. Обожнюю працювати з дітьми.

Творча Тетяна завжди любила пробувати щось нове. Так у неї з’явилося ще одне заняття до душі — облаштування фотозон. Патріотична до Дня Незалежності, автентична для музею, креативна до Дня міста — усі ці фотолокації справа її рук.

Відчувається, що батько — ключова постать у житті доньки Тетяни. Для неї татова підтримка — дуже потрібна, а добрі слова — надважливі. В неї було сповна й того, й іншого.

— Тато завжди казав, що я особлива. І я з дитинства це відчувала, вірила, що ми з сестрами можемо багато чого, що ми — гарні та розумні, — пригадує. — Нашу самовпевненість закладають батьки. Не думаю, що за інших обставин я була б настільки емоційно щасливою людиною.

Як підтвердження Тетяна Наливайко розповідає ще одну історію.

— На день вчителя батьки завжди вітають сестричку Світланку. Цьогоріч я якраз приїхала до них у гості. Крізь сон чую, як тато грубку топить, а мама подарунки збирає.

— А Танюшу не будемо вітати? — питає тато.

— А я знаю... То ж уже стільки часу працює в культурі, — відказує мама.

— Та треба вітати, стільки років вчилася, зараз із дітками займається, — міркує тато, а тоді додає: «Мені теж готуй подарунок, я ж тато цих класних дівчаток».

Таку ж модель Тетяна Наливайко відтворює у своїй сім’ї, де є тісний зв’язок між батьками та дітьми, кожен поважає вибір іншого та дає необхідну підтримку.

— Не хочу впливати на дітей і їх вибір. Мені ніколи не казали, що можна носити, а що ні. Мені дуже подобалася методика моєї мами: хочеш — бери, носитимеш. Навіть якщо ця клітинка була геть не в тему, вона ніколи не відмовляла. І я зараз роблю так само.

Разом із чоловіком Тетяна виховує двох діток. Андрійко любить готувати, мріє стати поліцейським і легко справляється з математикою. Анютка малює та вже дев’ять років займається танцями. Виступи не приносять їй такого задоволення, як Тетяні. Тож місце на сцені в цій сім’ї заслужено належить мамі.