Сільський фронт: як волонтерить село Карпилівка на Сарненщині
Руслана Степанець із села Карпилівка Клесівської громади працює на волонтерському фронті вже більше 10 років. Спершу допомагала дитячому будинку. З 2014 року підтримувала бійців на фронті й тепер продовжує волонтерити на війні. Свою роботу афішувати не любить, але для Сарниnews.City зробила виняток.
Жінка зізнається, що перші декілька днів після 24 лютого була розгублена й не могла повірити, що почалась війна. Однак, коли почали масово надходити дзвінки від односельчан з фронту, то зрозуміла — не час панікувати:
BGImage
— Телефонує з передової хлопець із села, каже: «Нам потрібен автомобіль». У мене однієї на таке грошей немає. Отже сама дзвоню до всіх кого знаю й прошу допомоги, аби там мали потрібний позашляховик. Потім телефонують: «Потрібні бронежелети», бо практично всі ж наші хлопці з села пішли по суті голі й босі. І після 20 подібних дзвінків за годину паніка зникає й починаєш працювати.
Пані Руслана каже, що волонтер не може бути один. Завжди є ціла команда людей: родичі, знайомі, друзі, знайомі знайомих, які об’єднані однією метою:
BGImage
BGImage
BGImage
— Маю власний магазин і кафе, був товар. Коли роздала усе, що мала, а грошей теж не залишилось, то сконтактувалась із ще однією підприємицею села Ларисою Оленіч. Для біженців, яких евакуйовували потягом Київ—Ковель, почали возити різну молочну продукцію. Бо люди 15 днів з дітьми сиділи в бомбосховищах. Вранці робила рейс в Рівне, аби встигнути на цей потяг. Його зупинка тривала 2-3 хвилини. Все швидко віддавали, а потім назад в село за новою партією.
Бували випадки, коли у тих вагонах пити взагалі нічого не було. Черговий на станції наливав воду з колонки в усі пляшки, які тільки знаходив. Тому коли бачиш усе це й дітей, які жадібно ковтають молоко, то про втому навіть не згадуєш. І в людей по селі просиш продукти як для себе.
Тому хочу подякувати всім, хто не відмовив й допоміг. Бо самостійно, щось організувати нереально. Дякую жителям нашого села і сусідньої Рудні-Карпилівської, які давали продукти, допомагали готувати, розфасовувати їжу по лотках. Наш лісничий Валерій Власюк профінансував закупку пального, депутат облради Андрій Пехотін сам возив допомогу в Чернігів, Маріуполь.
Допомагає й син пані Руслани Юрій. Хлопець перевозив декілька гуманітарних вантажів в Ірпінь, Бучу, Гостомель:
— Там залишалися тільки пенсіонери й ті люди, які самі переїхати нікуди не змогли. Було замовлення на дерев’яні рейки й клейонку, щоб хоч можна було вікна закрити. Звичайно, ми ще завантажували різні продукти харчування, одяг і так далі. Хоч кадри з цих міст й не передають всю картину, але навіть на них видно, що по суті там потреба у всьому. Тому скільки б в машину з допомогою не завантажували — буде мало.
