Червоне — то любов, а чорне — то журба. Вишиті історії переселенок, які оселились у Сарнах
Насправді, у сучасній вишивці набагато більше кольорових гам, як і емоцій в українських реаліях. Показати їх глибину намагаємось через короткі розповіді переселенок. Кожна з них приміряє сорочку із західного регіону так само, як змушена «приміряти» і нове життя в нім.
Стібок за стібком збираємо їх історії. Вони лягають різкими геометричними орнаментами трагічних подій, розквітають великими надіями та застигають переможними візерунками-символами на нашій канві.
Тетяна, Херсонщина
Тетяна до 12 років проживала в Сарнах. Мабуть, тому інтуїтивно тягнеться до поліської вишивки. Через пастельні кольори видніються квіти та калина.
Тетяна з родиною проживали в Таврійську. З першого дня війни місто між двома Каховками перебуває в окупації. Спочатку Тетяна вірила, що території Херсонщини швидко звільнять. Та реальність ставала все більш нестерпною. Запаси продовольства потроху закінчувалися. А навіть торкнутися до чогось російського для Тані — табу. Вона не приховує люту ненависть до росіян.
Коли поряд з будинком приземлилась бомба — остаточно вирішила забирати сина та бабусю і їхати. Щоб покинути місто, Таня винайняла авто та заплатила оркам, щоб випустили. 18 ворожих блок-постів до Одеси. А далі — на Сарни.
— Отак облаштовуєш роками домівку, а потім в один момент у тебе її більше немає. Техніка, одяг— усе там залишилось. Ми взяли лише дві валізи. Але головне, що всі живі. А там якось ви крутимось, — каже дівчина.
Тетяна тримається позитивно. Жваво закочує рукава вишиванки, а на руці видніється свіжу татуювання — колоски, перев’язані довго блакитною-стрічкою. Таня посміхається і не одразу розповідає, що її чоловік, захищаючи Маріуполь, ймовірно потрапив у полон. Вірить, що скоро він повернеться. А поки окутується любов’ю до сина, незламною надією на найкраще та українською вишиванкою.
Ангеліна, Луганщина
Очі Ангеліни зупиняються на традиційній чорно-червоній вишивці хрестиком. Вона приміряла чимало сорочок, але все одно повернулась до подільського орнаменту. У Сєвєродонецьку придбати власну вишиванку ніяк не доходили руки. Та й нявряд чи вона б опинилась серед тих небагатьох речей, які вдалось прихопити з собою, залишаючи дім.
Ангеліна пережила війну ще в 2014 році. Тоді місто перебувало під окупацією два тижні, але росіян швидко відтіснили. Зараз, коли війська наближалися до околиць, зрозуміла: так, як у 2014-му, вже не буде.
Під постійними обстрілами та попри ризик потрапити до рук окупантів, дівчина залишила Луганщину евакуаційним потягом.
Нині ворожі війська гатять по Сєвєродонецьку всім, чим можуть. Для того, щоб поставити галочку на карті та вийти на рубіж Луганської області, вони стирають місто з лиця землі. Вже тиждень там немає зв’язку. Проте евакуація населення триває. А вона вірить: Сєвєродонецьк вистоїть!
Олена та Поля, Миколаївщина
Бабуся й онука найбільше вподобали буковинську й галицьку вишивки. Ще донедавна ці регіони вважалися одними з найбезпечніших в Україні. Чого не скажеш про Миколаївщину.
Пані Олена щодня на зв’язку з чоловіком. Рахує дні до моменту, коли скажуть: можна повертатися додому. Під час перших тижнів війни очікування прилетить/не прилетить у підвалах, погребах, укриттях ставало нестерпним. Тож виїхали. Спочатку в Польщу, тоді – випадково в Сарни.
Поліна, приміряючи вишиванку за вишиванкою, покривається «мурашками». Від холодного вітру та запитань про дім. Каже — скучає.
Олена підбадьорює внучку. Обіцяє, що зовсім скоро подаровані вишиванки вони разом одягнуть у школу:
— Дасть Бог, уже на перший дзвоник.
Кожна з дівчат залишила собі ту вишиванку, яка найближча до серця, яка обов’язково стане їхнім оберегом, духовною бронею. І по суті не так важливо, з якого вона регіону. Бо нині Україна — єдина.
Придбати сукні, костюми, сорочки, парні наряди, рушники, віночки чи прикраси запрошуємо в магазин «Вернісаж». Ваша вишиванка чекає на вас тут: місто Сарни, вулиця Бєлгородська, 19. Одяг також можуть відправити в інші регіони України. Для замовлення напишіть в Instagram.
