Місцевий антидепресант: як Діма Мамонець зберіг роботу Piano Coffee у війну і відкрив нові напрямки
Дмитрові 29, а його мережі Piano Coffee — шість. У березні підприємець відкрив кав’ярню-кондитерську в центрі Сарн, а в червні запустив два абсолютно нові напрямки: квіти та сервіс доставки піци. Розповідаємо, як розвивати локальний бізнес під час воєнного стану та як стати місцевими антидепресантами на фоні загальної емоційної напруги.
Кав’ярня Piano Coffee неподалік автовокзалу в Сарнах зустрічає меганасиченим запахом кави. Від нього тут неможливо сховатися. Так пахне чиста арабіка, пояснюють бариста, не відриваючись від процесу приготування. Прямо на тебе дивиться квіткова вітрина — ще одна фішка цього закладу. Та найголовніша ховається трохи далі. В самому закутку розташований апарат для обсмажування кавових зерен — ростер. Дмитро Мамонець, власник мережі, зосереджено натискає кнопки, перемикає важелі, моніторить температурні графіки, тримаючи на руках сина.
Спілкуємося у найновішій з п’яти кав’ярень. Від початку повномасштабної війни вона спочатку повністю згоріла, а тоді відновила роботу. Дмитро називає її «Феніксом», бо з попелу не просто «постала» та ж сама кав’ярня, а ще дала життя квіткарні й обсмажуванню зерен.
Дмитро з сином Мар’яном.
«Ми стали місцевими антидепресантами. Як Арестович, але в Сарнах»
З 24 лютого кав’ярні Piano Coffee призупинили роботу на декілька днів. А коли місто почало оговтуватися, одні з перших повернулись до звичного режиму.
Щоранку о 9:00 Дмитро виїжджав з дому. Дивився, чи все спокійно в місті, читав новини. О 9:30-10:00 відкривалися кав’ярні, які спочатку працювали до 18:00. Все відбувалося за згодою персоналу. В робочому чаті провели онлайн-збори колективу, проголосували, визначили оптимальний графік.
Перше прийняте рішення підприємця після вторгнення агресора — виплатити заробітну плату:
— Мені було важливо, щоб ми видали працівникам усе, ними зароблене. Ніхто ж не знав, що буде далі. Людям потрібні були кошти елементарно на те, щоб виїхати за кордон, наприклад. 25 лютого усі отримали розрахунок. Приблизно 20% колективу відразу відсіялося. В когось був страх працювати, хтось виїхав.
На фото бариста Світлана.Фото: Piano Coffee
Розповідаючи про свій бізнес Діма рідко каже «я», значно частіше чути «ми», «команда», «колектив». Він не применшує внесок кожного «піанівця» в загальний успіх. Працівники спілкуються з ним «на ти» та з важкістю пригадують, як же його по батькові. Кажуть, він помічає все. І за кількахвилинне перебування у кав’ярні встигає роздати завдання кожному.
— Класно, що в нашому місті є Діма, який так прогресивно мислить і завжди прагне розвиватися, — розповідає про роботодавця бариста Світлана. — У нас не просто робочі стосунки в колективі — ми дружимо. Тому завжди можемо розраховувати на підтримку, розуміння, обговорення певних моментів. Діма — справедливий. Якщо сварить — значить є за що. Але вміє подякувати та похвалити. З 08:00 й до закриття кав’ярень ми завжди на прямому зв’язку.
BGImage
BGImage
BGImage
Тим часом Дмитро набирає зелені зерна з мішків із написами Бразилія та Колумбія — так виглядає «сира» кава. Засипає в ростер, і ця штука в стилі стімпанк продовжує працювати. Це була маленька мрія. Підприємець виношував її близько року й таки втілив. Зараз Piano Coffee — єдині в Сарнах, хто обсмажує зерна. Так мережа стала ще більш самостійною та незалежною, бо самотужки контролює якість зерна, тестує його смак і відповідає за власний продукт.
У перший тиждень війни кав'ярні працювали неповний робочий день. Продажі скоротилися на 60%. Але жодного разу в Дмитра не виникала думка призупинити бізнес.
— На кожному підприємцю, який веде свою діяльність на території України, лежить певна відповідальність. І цю відповідальність він повинен нести достойно. Коли маєш чималий колектив й усі чекають твого рішення, треба діяти раціонально. Власник бізнесу для його команди — це своєрідний гарант того, що все буде добре. Якби підприємці почали масово виїжджати, це викликало б паніку. Тож я точно знав: Piano Coffee працюватиме, доки це буде можливо.
З продовженням робочого дня, коли ситуація стабілізувалась, оборот збільшився. На третій місяць мережа вийшла на довоєнні показники. Люди адаптувалися, впоралися з емоціями й почали жити.
— Як не крути, але каву вранці хочеться випити навіть під час війни. По продажах десертів і випічки також був тимчасовий спад. Але торти замовляли навіть у перші тижні від початку бойових дій. Дні народження ніхто ж не скасовував. Привітати людину в такі часи навіть потрібніше, ніж у мирні. Люди стали більш щедрими на емоції. Тому наші маленькі бенто-торти дружини не раз передавали коханим-чоловікам, які залишились у місті, робили сюрпризи рідним, підтримували батьків. Люди розбавляли це непросте середовище навколо чашкою кави та смачним десертом. Думаю, що ми виконували функцію заспокоєння та в певний момент стали місцевими антидепресантами. Як Арестович, але в Сарнах, — сміється.
Кава для військових
Класичне кавове меню для військових і працівників усіх місцевих спецслужб безкоштовне — це правило діє в мережі з перших днів війни. Дмитро обрав бізнес-фронт, але разом з тим розуміє, як важливо підтримувати справжній, збройний.
Частина колективу, яка була задіяна на доставці, почала займатися волонтерством. Дмитро розвозив товари першої необхідності, команда збирала гуманітарну допомогу від населення, передавала її за потребою. Координатором на той момент виступала Сарненська міська рада.
Також почали оперативно забезпечувати питною бутильованою водою місцеві бомбосховища, оскільки мережа займається її очищенням. Дмитро пояснює, що це було пріоритетним завданням для нього, бо ніхто не знав, що чекає попереду. Водою повністю забезпечили й місцеві підрозділи ЗСУ та ТрО.
Ще одна постійна акція в Piano Coffee — гривня з кожного чека на ЗСУ. В кінці кожного місяця кошти Дмитро скидає на актуальний збір:
— У перші дні війни, коли хлопців забирали на службу, була проблема з амуніцією. Я купував форму, берці. Це все в дефіциті було. Тому намагався дістати все необхідне й оперативно передати хлопцям.
«Працюючий бізнес — це куля в серце окупанта»
До 24 лютого Дмитро мав декілька проєктів на стадії розробки. Деякі з них війна відтермінувала, деякі — прискорила. Наприклад, у кав’ярню-кондитерську в центрі міста вже було закуплено все обладнання. Та з початком війни проєкт поставили на паузу. Пожежа у закладі біля автовокзалу змусила відновити його роботу.
Нова кав’ярня відкрилася вранці 18 березня. За два дні до того у Дмитра народився первісток Мар’ян, а ввечері у Сарни «прилетіли» перші ворожі ракети.
— На той момент я вже розумів, що українці житимуть за сценарієм Ізраїля, — міркує Дмитро. — Тобто людям треба буде адаптуватися до нових реалій і продовжувати будувати побут. Головне, щоб вони в разі небезпеки могли швидко пройти в безпечне місце. Бо людське життя — найбільша цінність. А щодо матеріальних втрат — ніхто від них не застрахований. Раніше в мене була стратегія, розуміння, коли відіб’єш вкладення, коли працюватимеш в плюс. Зараз вона не діє, бо просто завтра все може закінчитися. Прильот — і нічого немає. Тому підприємці зараз ризикують як ніколи. І ти погоджуєшся на ці ризики. Бо який вихід? На днях у Києві я побачив білборд із написом: «Працюючий бізнес — це куля в серце окупанта». Ось цим все сказано. Їх треба душити всіма методами.
Бізнес та сім’я
Дмитро знайшов вихід, як знаходити час і на бізнес, і на сім’ю — просто зробити справу сімейною. Сестра Ольга повністю контролює роботу квіткового напрямку. Дружині Катерині дістається право першої дегустації новинок із подальшим вердиктом. А син Мар’янчик з перших місяців життя спостерігає, чим займається татусь.
BG Image
BG Image
Дмитро часто повертається додому, коли вже всі сплять, а виходить на роботу — коли ще ніхто не прокинувся. Але кожну вільну хвилинку намагається провести з найріднішими.
— Як тільки настає період, коли мені вистачає часу та уваги від чоловіка, то він вигадує якийсь новий напрямок в роботі, — ділиться Катерина Мамонець. — Діма має вічний двигун, тому в нашому житті сумно ніколи не буває. Ти маєш приймати і встигати за його темпами — по-іншому ніяк. Досягти успіхів у бізнесі йому допомогли неймовірна наполегливість, бажання працювати та вміння ризикувати. Я пишаюсь ним, як і вся наша родина.
Не про каву
BGImage
Піца
Бізнес-проєкт Piano Піца почався з того, що Дмитру випадково прислали не ту пічку. Думав, що поверне її, але почалась війна й вона зосталась стояти на складі.
З відкриттям кав’ярні в центрі міста, кондитерська з вулиці Варшавської перемістилась туди. Одна точка залишалась порожньою.
— Тоді піч і вирішила її подальшу долю, — жартує Дмитро. — По суті, майже все обладнання в нас було, транспорт для доставки також. Розробили рецептуру, пропрацювали всі процеси і відкрили новий для себе напрямок, який почали розвивати.
BGImage
Квіти
Оскільки одна з кав’ярень згоріла фактично до металевого каркаса, при її відновленні підприємець зважився на втілення нової ідеї Piano Flowers.
— Ми з сестрою Олею побачили в Ірпені доволі незвичний проєкт: поєднання квітів і кави в одному закладі. Вирішили, якщо вже починати з нового листа, то чому б не спробувати? Площа приміщення дозволяла. Обладнання додаткове — не проблема. І вже 11 червня ми перезапустилися як кав'ярня-квіткарня. Це незвичне поєднання для нашого міста. Але воно створює особливу атмосферу та затишок. Людина заходить на каву, а виходить ще й з букетом квітів. Цей заклад точно про приємні емоції.
BGImage
Ірпінь
— Війна призупинила розвиток мережі за межами області. До 24 лютого підприємець підписав договори на відкриття кав’ярні в Ірпені, але місто окупували. Проте Дмитро не відмовився від цієї ідеї та вже завіз меблі й обладнання в Ірпінь. Тож там таки з’явиться кав'ярня Piano Coffee.
Свіжообсмажене зерно різко та шумно висипається у велику металеву ємність. Звідси воно потрапить у кожну кав’ярню Piano Coffee, а тоді у ваш напій.
— Ну все. Готово!
