На варті кордону: репортаж із батальйону територіальної оборони

Підсилення кордону з білоруссю — таке головне завдання виконує батальйон територіальної оборони ЗСУ на Рівненщині. Переважна більшість бійців-добровольців у ньому — родом із Сарненського району.

СарниNews.City відвідали земляків, дізналися, як триває служба та чому ТрО не менш важлива абревіатура, ніж ЗСУ.

«Усе залежить від комбата»

Командир батальйону з позивним Ервін служить в ЗСУ 23-й рік. За цей час займав різні командні посади від командира відділення до командира військової частини та має бойовий досвід в зоні АТО/ООС. З 2015 року був командиром роти. 2016-2018 начальник розвідки однієї з бригад, далі — заступник командира окремого штурмового батальйону більше двох років.

— Розуміння того, що твій командир має бойовий досвід, вселяє в тебе психологічну стійкість, а навички, які він тобі прививає, як би це грубо не звучало, дають тобі більше шансів вижити в бою, — розповідають про свого комбата бійці.

В свою чергу Ервін наголошує, що ефективність кар’єрного росту в армії залежить від підлеглих. Якщо вони під твоїм командуванням показують хороший результат, то ти «піднімаєшся» разом із ними. Тому служба – це завжди командна робота на результат.

Крім досвіду в зоні бойових дій, командир батальйону ТрО закінчив ряд міжнародних військових курсів. В Йоркширському полку навчався підготовці піхотних підрозділів, в Мерсійському пройшов повний курс ведення бою в міських умовах, польової медицини, захисту на полі бою.

Батальйон ТрО — це окремий вид Збройних сил України. Він підпорядковується й керується статутом та інструкціями ЗСУ й командування може визначити завдання для підрозділу без територіальної прив’язки.

Саме тому бійці батальйону щодень активно тренуються. Навчання проходить з упором на практику. О 6 годині починається зарядка — пробіжка 3 км, розвиваючі вправи. Тоді сніданок, шикування й кожен приступає до виконання своїх завдань. І так щодня. Регулярно відбуваються стрільби з кулеметів, гранатометів, інших видів зброї. Також протягом довгого періоду практикується нічна стрільба.

— 80% активних бойових дій ведуться в нічну пору, де є свої особливості: як цілитись, стріляти, як не видати свою позицію. Цьому теоретично не навчишся, — каже командир.

Пріоритетним в батальйоні є й питання дисципліни. Вживання алкоголю, неналежне поводження з підлеглими, невиконання завдань — карається згідно з інструкціями ЗСУ. Наразі, аби потрапити в підрозділ потрібно пройти медичну комісію здати нормативи та психологічний тест. При цьому на службі минулі заслуги та досвід не враховуються.

— Усе залежить від комбата, — розповідає про службу в батальйоні 26-річний Бро. — Якщо командир помірно поступливий, при необхідності суворий, знає всі нюанси солдатського життя, то ти й морально, й фізично готовий до бою. Я з 2016 року разом із нашим комбатом служив в 14-й бригаді в зоні ООС. Потім демобілізувався. А коли почалась друга фаза — повномасштабне вторгнення, подзвонив командиру й запив: «Що робити?». Бо з такими командирами можна й на війну йти. І це розуміють навіть хлопці, які взагалі раніше не служили.

Різні в цивільному житті, однакові на службі

— Якби я не їздив по полігонах — може мені й складно було б. А так я вже частково був підкований. Останній раз на зборах були восени. А потім, коли почалося, пішов служити. Мені не звикати, більшість хлопців знайомі. А зараз ми ще більше поріднилися. Тут уже наша сім’я. За цих пів року ми стали справді близькими людьми.

Квіти, що вміють стріляти

Піон — такий позивний має тендітна дівчина з блискучим русявим волоссям, яке вибивається з-під піксельної панами. «Як квітка, але вмію стріляти», — пояснює військова свій позивний, співзвучний з потужною артилерійською установкою.

До 24 лютого дівчина проживала в Польщі, починала кар’єру косметолога. Та після повномасштабного вторгнення, коли тисячі жінок виїжджали за кордон, її рішення було протилежним — залишатися в Україні:

— В мене навіть думки не було виїхати. Вмовила маму поїхати з моєю молодшою сестрою. А я точно не могла б там спати, доки тут йде війна. Я просто така по натурі. Мій батько був військовим. Після його смерті в нас залишилась форма та деяка військова амуніція. Я вирішила віддати це все на тероборону. Напросилась допомагати у військовій частині на кухні. Так і приєдналась до волонтерів. Працювали з 8 ранку й до вечора. Я дуже хотіла приносити користь. Слідувати прикладу батька. Тому згодом вирішила піти на службу.

Коли волонтерила, дівчина декілька разів їздила на стрільби. Хоча, що таке зброя та як нею користуватися, знала з дитинства, завдяки батьку.

— Ми часто ходили в тир, — пригадує. — Я сама не усвідомлювала, що маю до того хист. А зараз просто з’явилась наснага довести цю справу до кінця. Я знала, що піду служити, а отже — повинна вміти стріляти. І виявилось, що роблю це непогано. Я досі покращую свої навики на навчаннях. Вчора, наприклад, знову була на нічних стрільбах.

Зараз дівчина виконує обов’язки військового психолога. Від початку війни вона перечитала декілька десятків книг, бо військова психологія — не така як інші галузі. Головне завдання фахівчині — супроводжувати хлопців на виконання різних бойових завдань.

— Зараз я знайомлюсь з їх життєвими ситуаціями, з характерами. Визначаю, в яких напрямках їх краще застосовувати, на які посади краще призначати, працюю з новоприбулими. Вся загальна інформація про солдатів проходить через мене. Я оцінюю їх морально-психологічний стан і багато спілкуюсь.

Військова запевняє, що в армії людей не ділять за гендерними ознаками. Жінки проходять такі ж навчання, виконують такі ж завдання, як і чоловіки:

— Це війна. І ми солдати. В однакових умовах, з однаковими обов’язками та однією метою. Коли потрібно буде захищатися та захищати свій особовий склад, я вийду і стрілятиму. Так робитиме кожен і кожна.

Виконуюча обов’язків начальника відділу групи планування — таку серйозну посаду обіймає молодший лейтенант з позивним Ромашка. 6 років вона пропрацювала в Сарненському військкоматі на цивільній посаді. За два тижні до початку війни підписала контракт і вирішила спробувати себе в новій ролі. Освоюватися довелось максимально швидко.

— Основне, чим займається група планування — наносимо позначки на карти, — пояснює військова. — Планування — це все, що стосується військових процесів, що відбуваються: навчання, напад, захист.

Про рішення стати на службу жінка не жалкує. Бо відчуває, що разом ми робимо велику місію:

— Якщо розглядати обов’язки кожного окремо, вони здаються незначними. Хтось збирає кошти, хтось продукти, хтось їх доставляє, але кожен робить свій вклад у перемогу. З миру по нитці — бідному сорочка. Якщо кожен буде продовжувати робити свою справу добре, це наближатиме нас до перемоги.

Стрільби

Дем’янович — заступник командира частини, який безпосередньо відповідає за бойову підготовку. За 3 хвилини може навчити людину, яка жодного разу не тримала в руках «калаш», прицільної стрільби на 100 метрів з підзарядкою та в різних режимах. На диво влучали в мішень навіть журналісти. Бійці ж ТрО починають стрільби із забігу з перешкодами в повному обмундируванні:

Як пояснюють інструктори, бійці постійно носять з собою зброю та вдягнені в жилет і каску. Разом все обмундирування важить до 20 кілограмів. Але вкрай необхідно, щоб екіпіровка стала продовженням тіла, й в бою солдат не відчував дискомфорт від броні

Після навчань однієї групи на полігон приїздить наступна, тож тут рідко буває тихо.

29-річний Віталій — один із кращих стрільців батальйону. Після «пробіжки» у нього 95-100% влучень:

— Ким я тільки не був. Торговим представником, далекобійником. А по професії я менеджер. Зараз тут, у військовій частині, я бухгалтер. 24 лютого після обіду я зареєструвався і в ЗСУ, і в тероборону. В мене не було військового чи бойового досвіду зовсім. Всьому тут навчився.

Свою мотивацію бути нести військову службу Віталій пояснює просто:

— Коли злочинці лізуть в твій дім, ти ж не будеш склавши руки чекати. Треба захищати. Це моя основна мотивація. Мене абсолютно не лякало, що немає навиків чи досвіду. Всьому можна навчитись.

Тут зібралися ̶р̶і̶з̶н̶і̶ рідні люди

Взводний опорний пункт — місцевість, обладнана для кругової оборони підрозділу. Тут є все необхідне для захисту позицій, а також для облаштування побуту солдатів.

Імпровізовану екскурсію проводить командир взводу.

— Тут більше 90% добровольців. І дуже багато людей, які навіть не служили в армії, але коли почалась війна, вирішили стати на оборону країни, — пояснює військовий. — Зараз ми вже як сім’я. Спочатку притирались, бо тут зібралися різні люди. Кожен зі своїм досвідом, характером. Але спільна робота — гуртує. Тому ми швидко налагодили стосунки.

Командир проводить нас укріпленими окопами, бійниці яких дивляться в бік білорусі. Тут солдати не зважають на новини про продовження навчання з того боку кордону чи можливий наступ.

— Ми завжди готові. Для цього ми тут і стоїмо, — кажуть.

Підрозділ на повну готується до зими. Біля бліндажів заготовлені дрова. Всередині вже топляться буржуйки. Нові дерев’яні двері через вузький коридор ведуть у невелике помешкання під накриттям. В кожному живе четверо солдатів.

— Бліндажі утеплили до зими, встановили двері. Є світло, буржуйка, ліжка, столик, посуд. Переважно солдати тут лише сплять, бо день розписаний фактично по хвилинах, — розповідає командир.

Крім звичних предметів побуту, в кожному бліндажі є речі, які нагадують військовим про домівку. В когось футболка улюбленого футбольного клуба, в когось фотокартка чи дитячий малюнок, який передали волонтери.

— Ця ікона висіла ще у львівських хлопців, які стояли перед нами. Так вона тут і лишилась. Як оберіг, — розповідає солдат.

Місцеве населення добре вживається з військовими поруч. Постійно приносять щось смачненьке. На столі під накриттям стоїть пластикове відро, повне слив — це теж від них, кажуть.

— Я взагалі не думав, що так можуть незнайомі люди до нас ставитись, — продовжує розповідь командир. — Вони приносили абсолютно все: продукти, закрутки, інструменти. У чому була потреба — місцеві допомагали.

Хлопці, які боронять кордон, пригощають кавою зі згущеним молоком, печивом і цукерками. Самі роблять квас і варять компот. Тримаються на позитиві, багато жартують і відкрито спілкуються. Роблять усе для того, щоб виконуючи військовий обов’язок, продовжувати жити.