«Спосіб зберегти правду»: сестра загиблого Ярослава Куришка просить підписати петицію
Кулеметник Ярослав Куришко на позивний «Кожаний» родом із села Карасин. Учасник російсько-української війни загинув 2014 року під час боїв на сході країни. Героєві навіки 20. Сестра полеглого воїна Ірина створила петицію про присвоєння її братові звання Героя України (посмертно). Підписати її можна за посиланням. Яким був Ярослав Куришко і чому боротьба за памʼять важлива, жінка розповіла СарниNews.City.
«Це було свідоме рішення»
Куришко Ярослав Русланович (09.02.1994 – 08.08.2014) родом із села Карасин. 2009 року закінчив місцеву загальноосвітню школу, опісля — 10-й клас загальноосвітньої школи села Стрільськ та 11-й у районному ліцеї «Лідер» у Сарнах. Вчився гри на акордеоні в Сарненській музичній школі. У 2005-2011 роках прислуговував у Свято-Василіївському храмі Карасина. Сестра Ярослава Ірина ділиться, що в дитинстві брат був не лише працьовитим і турботливим, а й опорою та захистом для неї.
— Куди б не йшов, всюди брав мене із собою. Зима була для нас справжньою казкою. Найбільше чекали Нового року, коли тато приносив додому свіжу ялинку, і ми разом її прикрашали — це був наш особливий сімейний ритуал. А потім ми з братом лягали під неї й дивилися на вогники. Памʼятаю, як він малим ліз по каштани, впав із дерева й почав задихатися. Я тоді страшенно за нього злякалася, стояла поруч і плакала, бо не знала, як допомогти. Коли він потрапляв у біду, мені завжди було боляче за нього, — ділиться Ірина. — У ньому було стільки турботи і тепла, що поруч постійно відчувалися любов і надійність. Ми ніколи не розлучалися, були разом, підтримували одне одного. Він змалку допомагав батькам. Памʼятаю, як у сім років, коли батьки були на роботі, міг сам приготувати їсти й подбати про дім.
Після закінчення школи, у 2011-2012 роках, Ярослав навчався в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту Державної служби охорони при МВС України. Далі — строкова служба у 101-й окремій бригаді охорони Генштабу ЗСУ в Києві. А після її завершення Ярослав залишився в армії й підписав контракт із 30-ю окремою механізованою бригадою.
— Ярослав проходив відбір у СБУ, але в якийсь момент вирішив, що хоче піти до ЗСУ і поїхати як миротворець за кордон. Це було свідоме рішення. Зателефонував мамі, сказав, що обрав такий шлях. Вона підтримала, хоча хотіла, аби він служив у СБУ — їй як матері було би більш спокійно. Я була молодшою і не до кінця розуміла серйозність його вибору. Але відчувала, що для нього це дуже важливо, що він робить це від щирого серця, — згадує Ірина.
«Завжди телефонував додому, ніби прощався, і просив молитися»
На початку російсько-української війни Ярослав із підрозділом вирушив у зону АТО. Мав позивний «Кожаний», служив кулеметником. Брав участь у боях у Степанівці на Донеччині та на Арабатській стрілці.
— Ярослав часто говорив про побратимів із повагою та теплом, цінував їх. Вони були зовсім молодими хлопцями, 18-20 років, але трималися, як сімʼя. Він був незадоволений командуванням, яке, за його словами, іноді боялося брати відповідальність і вести в бій. Перед найтяжчими боями Ярослав завжди телефонував додому, ніби прощався, і просив молитися, особливо коли їх брали в кільце. Ніколи не приховував переживань, завжди ділився тим, що відчуває, але водночас заспокоював, — ділиться сестра бійця.
«Щоб його імʼя асоціювалося з честю, гідністю, а подвиг не був забутий»
Ярослав Куришко загинув 8 серпня 2014 року — під час виконання ударно-пошукових дій батальйонно-тактичної групи в селищі Побєда Новоайдарського району, що на Луганщині. Востаннє Ірина розмовляла із братом за кілька днів до його загибелі — 5 серпня близько 19:00:
— Говорили про прості, рідні речі: я запитувала, як у нього справи, як тримається, а він — як вдома, як батьки. Попросив надіслати фото з ними. Йому хотілося нас бачити, відчувати, що ми поруч. Тоді ніхто не знав, що ця розмова буде останньою… Так багато слів я не встигла сказати і так багато речей, які хотіла би для нього зробити. Тепер говорю з ним пошепки: вдома, біля банерів, на кладовищі. Говорю так, ніби він чує, бо для мене він досі поруч, — ділиться сестра захисника. — Коли Ярослав загинув, мамі зателефонував командир, сказав: «Прийміть наші співчуття. Ваш син гідно виконав свій обов’язок…». Тоді я не змогла взяти слухавку, ніби відчувала, хто телефонує і з якою звісткою. Боялася почути ці слова вголос.
20-річний Ярослав Куришко був одним із перших військових із Сарненського району, що загинули у війні з росією. Його поховали 15 серпня 2014 року на кладовищі в рідному селі Карасин. У Героя залишилися батьки та сестра.
— Хочу, щоб брата памʼятали як справжнього Героя — не лише воїна, що віддав життя за свою країну, а й як добру, сміливу і дбайливу людину. Щоб памʼятали його щирість, любов до рідних, силу духу і відвагу. Щоб його імʼя асоціювалося з честю, гідністю, а подвиг не був забутий, — зазначає Ірина.
«Петиція — це можливість зробити так, щоб його імʼя памʼятали»
На 40-й день від загибелі Ярослава, після панахиди в місцевому храмі, на фасаді Карасинської школи відкрили меморіальну дошку. 15 травня 2015 року полеглого військового посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня — за особисту мужність і героїзм і вірність військовій присязі під час російсько-української війни. Нині Ірина Куришко створила петицію про посмертне присвоєння Ярославові звання Героя України. Підтримати її можна після авторизації через BankID або Дія.Підпис на сайті Електронних петицій за посиланням.
— Боротьба за памʼять для мене — це не просто слова й формальності. Це спосіб зберегти правду про мого брата. Петиція про присвоєння звання Героя — це можливість зробити так, щоб його імʼя памʼятали. Це нагадування нам про ціну свободи і відповідальність перед тими, хто захищав і захищає нашу країну. Це справа честі, любові і вдячності, — наголошує Ірина. — Памʼять, підтримка армії й волонтерство — це не абстрактні речі, а справжній обов’язок кожного, хто хоче, щоб втрати не були марними. Втрата брата загострила відчуття цінності життя і свободи, зробила мене більш усвідомленою щодо того, що відбувається. Допомога війську стала для мене способом віддати шану памʼяті брата, продовжити боротьбу і зробити свій внесок у захист нашої країни.
Вічна памʼять Герою.
