Конституції — 25: чи захищає права сарненців Основний Закон

Людмила Павлівна, Сарни:

— Колись ми дійсно мали право і вчитися, і лікуватися безкоштовно. І коли Україна стала незалежною, щиро раділа, бо була впевнена, що розбудуємося, заживемо краще. Тоді нам казали, що ми входимо в десятку найрозвиненіших країн Європи. А зараз хоч куди кинься, повсюди потрібно заплатити. Мені не подобається, що Україна перетворюється в додаток. Закони приймають без нашої згоди. Вони вирішили, а ми повинні думати, як із цим далі жити. У той час, коли в країні є люди, що перебувають на межі виживання, чиновники призначають собі мільйонні заробітні плати. Але жодній розвиненій країні світу нічого не давалося просто так. Візьміть Францію. Держава не бідна, але й протестів і мітингів там вистачає. Щоб добитися справедливості, потрібна єдність. Не просто поговорили й забули, а разом діяти, вимагати, доки закони прийматимуть із думкою про людей. Єдина надія на молодь. Це їй під силу щось змінити. Але вона в нас зараз у смартфонах. Більшість і не цікавиться тим, що відбувається в країні. Живуть наче у віртуальному світі. Але радує, що все ж зараз більше змоги подорожувати. Захотіли — полетіли в Туреччину, Єгипет.

Ігор, Нью-Йорк:

— Ми виїхали з України у 2020 році. В Америці народилися наші діти. Тож сюди регулярно навідуємося в гості до родичів. Приїжджаємо на 1-3 місяці. Наші права як іноземців тут не порушуються. За цей час жодного разу не стикалися з явною несправедливістю. Тому на Батьківщину завжди їдемо із задоволенням.

Ніна, Люхча:

— Право на роботу є, але де її знайти? Ось питання. Донька закінчує навчання, а влаштуватися в селі ніде. От і їде молодь у Польщу. А допомога від держави мізерна. Син помер, залишилося п’ятеро маленьких діток. Щомісяця на всіх виплачують 2000 гривень. То хіба можна за ці кошти їх прогодувати? Ще я з пенсії допомагаю. Не в один кабінет бігала, просила. Один депутат дав п’ять пачечок вафлі… То цим діти мають наїстися? Кажуть, що грошей немає.