Ретроспектива будівель Сарн: що ви знаєте про своє місто
Ми підготували підбірку незвичних будівель нашого міста, які мають цікаву історію. Багато з них використовували зовсім не за призначенням, а деякі безповоротно зникли. Хоча фото таки збереглись в архівах Сарненського історико-етнографічного музею.
Водонапірна вежа
Походячи залізничний вокзал, мешканці та гості райцентру, мабуть, звертають увагу на водонапірну башту станції Сарни. Її звели до початку Другої світової війни. Але перші вежі будували ще в 1905 році до будівництва залізничних об’єктів у Сарнах.
Водонапірні башти спершу використовували на залізниці для заправки паровозів. Більшість зруйнували в часи війни. У мирний час з’явилась польська вежа з дерева, яка після років експлуатації стала аварійною. Тож довелося її розібрати. А збудована з цегли пережила авіаційні обстріли та збереглася до наших днів. Вежа, попри вік, досі виконує роль своєрідного індикатора тиску в мережі водопостачання міста. “Якщо є вода у цій башті, - кажуть спеціалісти Сарненської дільниці Рівненської дистанції водопостачання, - то має бути й на верхніх поверхах житлових будинків”.
Головна сучасна вежа на території дільниці вміщає 200 кубометрів води. На залізничній же стоять 6 металевих баків по 25 кубів. За об’єктом постійно доглядають та тримають в робочому стані, щоб сарненці залишались завжди з водою.
Каплиця Антонія
На вулиці Технічній у Сарнах, на місці, де нині працює магазин «Оберіг», стояла в минулі часи Римо-католицька каплиця Святого Антонія. Побудували її на території колишнього села Доротичі. Звели каплицю в 1827 році за кошти парафіян. Також існує версія, що збудував величну споруду в 1796 році за власні кошти поміщик Антоній Прушинський. Каплиця була оздоблена трьома алтарями, належала до Бережницької парафії. Ймовірно, знищили її після 1945 року.
На пожовклій світлині зазначено, що це «Костел в имении генерала Дорожинскаго». В Російському державному історичному архіві є інформація про таємничого генерала. Його повне ім'я – Дерюжинський Микола Федорович. Православний дворянин народився в 1855 році. За час служби російському царю займав різні високі пости. Був сенатором, членом Держдуми, остання посада таємного радника Російської імперії відповідала чину генерал-лейтенанта в армії і віце-адмірала флоту. Відомо, що на початку ХХ ст. йшло велике будівництво Поліської залізниці, тому землі навколо станції скуповували й були в ціні. З архівних документів відомо, що в 1902 році генералу Дерюжинському вже належало село Сарни Рівненського уїзду Волинської губернії. У 1902 році звертався з клопотанням до господарського Департамету Міністерства Внутрішніх Справ про надання Сарнам статусу міського поселення. У документі йдеться, що в кінці 1908-на початку 1909-го у Волинське відділення селянського земельного банку відправили представника Міністерства внутрішніх справ Російської імперії для участі ліквідації земель, що належать банку, а саме Сарни Рівненського уїзду. Після 1917 року доля генерала невідома.
Корпус лікарні
На території КЗ «Сарненська районна лікарня» більша частина будівель з’явилась у радянські часи. Нині заклад розширюють, модернізують існуючі приміщення та зводять нові. Але мало кому серед пересічних жителів відомо, що будівлю, де нині розміщені відділення травматології та реанімації, збудовали ще за часів Польщі в 1938-1939 рр.
Проєктували шпиталь архітектори Б’ялобжеський і Словіковський. Лікарняний заклад зводили в популярних тоді модерністських тенденціях. Під інфекційний блок і морг тоді змайстрували окремі приміщення. Будівля шпиталю збереглася донині. А в архівах можна знайти креслення та малюнок, яким його бачили проєктанти.
Парк «Залізничників»
Парк за роки свого існування пережив чимало перемін. На фундаменті, де розміщений Свято-Покровський собор, в атеїстичні радянські часи був танцмайданчик, де вечорами розважалася молодь. У часи незалежності поставили в парку й пам’ятний знак ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС.
Після масштабної реконструкції за останні 10 років в парку встановили фонтан, дитячі та спортивні майданчики. Поряд із МБК «Залізничник» тепер розташований символ райцентру – горда сарна.
Колишній «ПриватБанк»
Будівлю на вулиці Широкій, де донедавна був розташований «ПриватБанк», звели в кінці ХІХ - початку ХХ століття. Старе приміщення на фото збудоване в центрі міста ще в 1913 році. Спочатку, кажуть, то була Талмуд-Тора (єврейська школа). Майже не змінилося призначення будівлі й у радянські часи - там функціонувала залізнична школа № 6. Згодом – допоміжний навчальний заклад для глухонімих.
Вчителі допомагали зі шлакоблоків зводити будівлі харчоблоку, їдальні, приміщень для свиней. Одно слово, було шкільне містечко з власним забезпеченням. Навчалися в закладі також діти без фізичних вад, але з незаможних сімей. Одним із директорів був відома тоді людина Сергій Івчук. З вихованцями працювала краща піонервожата (мала посвідчення і значок) Олена Літвінова. Вона залучала учнів до співу, малювання та інших занять.
Костел
Будівництво сучасного кам’яного костелу в місті розпочали за рішенням парафіяльної ради в 1936 році. Проєкт сарненської святині виконав у 1933 році архітектор Владислав Стахоня з Луцька. Досить вагомий внесок у будівництво зробили студенти Ягелонського університету з Кракова. Значну фінансову підтримку надавали залізничники, Корпус охорони прикордоння, а також віряни-католики міста.
Будівельні роботи тривали до вересня 1939-го. Як видно зі світлини тих часів, поряд із костелом звели вежу. Та в роки Другої світової війни, під час бойових дій, будь-яке підвищення над будівлями вважали стратегічним оглядовим об’єктом, тож до нашого часу вона не збереглася.
Новозбудований костел у Сарнах став органічним елементом польської частини міста. Розташувався посеред урядових установ, будинків місцевої шляхти, шпиталю, староства, будинків гарнізону та навпроти гімназії. На той час пастирем був отець Ян Свідерський, вікарієм - Альфонс Орендарський.
За спогадами пастви, костел будували з каміння, яке видобували в Клесові. Він мав у фундаменті декілька підземних ходів. У приміщенні святині знаходились орган, дубові лави та колони, до середини обрамлені камінням із місцевих родовищ. В алтарі була копія образу Божої Матері Остробрамської, авторства професора Сарненської гімназії Антонія Чернєвського.
У повоєнні часи влада закрила костел, перетворивши його на зерносховище, згодом – на склад харчових продуктів. І лише 29 жовтня 1991 року наново зареєстрували общину, а 5 серпня 1995 року відреставрований римсько-католицький костел Преображення Господнього освятили для богослужінь. Нині до вірян зі словами молитви в костелі звертається ксьондз Валерій.
