Британський досвід у Клесові: як потрапити на стажування до кращих викладачів Лондона

30-річна Інна Тріщук живе у смт Клесів поблизу Рівного і працює тут учителькою. Невисока й усміхнена, з русявим волоссям по плечі, при зустрічі вона, найперше, каже, що обожнює свою роботу і предмет, який викладає, — інформатику.

Дівчина пишається тим, що свого часу не поїхала з рідного селища та власним прикладом доводить: не важливо, звідки ти, важливо — хто ти. Завдяки власній наполегливості та можливості від програми «Дім Європи», рік тому вона виграла грант і стала ученицею кращих лондонських вчителів, учасницею інтернаціональної конференції та стажеркою в ІТ-проєктах.

У своїй історії для СарниNews.City Інна розповідає, як здійснити мрію за допомогою гранту, чому потрібно навчатись у режимі нон-стоп і як запустити проєкт цифрових технологій у невеликому селищі.

— Інформація про грантові програми переслідувала мене давно. Якщо навіть пропускала дописи про проєкти у Facebook, то товариш і активіст Ярослав Щевич не давав про них забувати. Саме з ним ми втілювали заходи Meet and Code на базі Клесівського ліцею у рамках гранту від ЄС. Це були курси з робототехніки, майстер-класи з програмування та профорієнтація для старшокласників, — розповідає Інна.

Після завершення цього проєкту, наприкінці 2019 року, «Дім Європи» оголосив грант у секторі освіти.

— Перше, що почула в слухавці від Ярослава, — пригадує освітянка, — було: «Ти повинна взяти участь». Хоча й була налаштована скептично. Переглянула вимоги: досконале знання англійської мови, власна програма, анкета, фінанси... Все це здавалося фантастикою. Проте вирішила спробувати.

Грант у секторі освіти передбачав десятиденну поїздку переможця за кордон для обміну досвідом. У списку було декілька країн і міст на вибір.

— Чесно кажучи, навіть не пам’ятаю яких. Я відразу обрала Лондон. Якщо вже мріяти, то на повну, — пояснює дівчина.

За словами учасниці гранту, перше, що треба зробити, подаючи заявку на грант, — перестати боятися.

— По-друге, реально оцінити свої можливості. Щоб по прильоту не виявилось, що ти не знаєш мову, та й інформатикою не дуже цікавишся, — застерігає Інна. — Варто розуміти, що грант — це великий шанс. І якщо він потрапив тобі, маєш ним скористатися, а не змарнувати.

Якщо переконались, що грант вам підходить, ознайомтесь з усіма анкетами, документами, формами, які потрібно заповнювати.

— Усе це є на сайті «Дому Європи» зі зразками. Тож витрачати час на гугл не потрібно. Я надіслала резюме (CV) міжнародного зразка. І майже дві години заповнювала анкету.

Ключовою, на думку Інни Тріщук, у виборі переможця є програма. Чим вона яскравіша та насиченіше — тим краще. Кожен кандидат складає її самотужки, підбираючи заходи, стажування, майстер-класи, які їй цікаві, в конкретному населеному пункті в зазначений проміжок часу.

— Підбір завдань самій собі — цікавий процес, — каже освітянка. — Я гуглила, що ж у березні 2020 року у Лондоні відбудеться. І вибирала, куди хочу потрапити. Мені пощастило, бо саме в цей період проходила інтернаціональна конференція з інформатики. Дуже масштабний захід. Квиток вартував 30 фунтів. Я забронювала запрошення і мені погодили участь.

— Далі почався процес переговорів. Я телефонувала та надсилала електронні листи в школи і просила взяти мене на стажування. Підтвердження також надіслала грантодавцям. Самостійно бронювала квитки і готелі. Знайти всі контакти елементарно просто — в пошуковиках.

Крім того, претендентка на грант одразу ж склала бюджет поїздки — це обов’язково. Тут треба врахувати все: починаючи від квитків із Клесова, закінчуючи супутніми витратами. Грантодавець повинен чітко знати, скільки йому коштуватиме ваш розвиток.

Ще один документ для участі в гранті — перспективний план. У ньому кандидати пояснюють, як усі здобуті знання реалізовуватимуть в Україні.

— Загалом підготовка програми забрала в мене десь тиждень часу. Я склала план заходів, усе прорахувала та заповнила анкету безпосередньо на сайті «Дому Європи». А тоді просто забула про цю авантюру до ранкового дзвінка від грантодавця, — пригадує пані Інна.

— Восьма ранку. Телефонний дзвінок. «Вашу мобільність погоджено до фінансування», — кажуть. Мені важко було в це повірити. Я досі думаю, що мені просто нереально пощастило, — розповідає переможниця гранту.

Результати дівчина очікувала близько двох місяців. Знала, що виграє лише одна людина, тому не надто сподівалась на свій успіх. Надалі всі дії Інни Тріщук координували представники «Дому Європи». Вони були на зв’язку 24/7 і координували подальшу поїздку.

— Стартував процес оформлення документів. Лондон вже не здавався мені ілюзією. Я отримала закордонний паспорт. Оформила візу в Британію. Хоча це було досить складно — здається, перевірили весь родовід, — жартує Інна.

— У Лондоні я була 10 днів, не рахуючи часу на дорогу. Полетіла наприкінці лютого, а повернулась за декілька днів до оголошення першого локдауну та повного закриття кордонів. Ціль моєї поїздки — навчатися та переймати досвід.

За безпеку перебування стажера за кордоном повністю відповідає «Дім Європи». Для цього підписують відповідний договір. «Коли я приземлилася, перший дзвінок був від представників грантодавця. Це турбота. Щодня мене запитували, чи все гаразд, чи всі заходи відбулися. Тож я відчувала, що маю підтримку», — розповідає Інна.

Попри постійний зв’язок із координаторами в стажера є самостійність рішень. Тобто він сам розпоряджається вільним часом за кордоном, планує свій навчальний графік.

— З Клесова і до Лондона я дісталась сама. І не розумію, що може бути в цьому страшного. Якщо в руках є телефон, а навколо люди, то дістатись можна куди завгодно. Все набагато простіше, ніж ми собі уявляємо. Просто треба бути уважною, не боятися та не впадати в паніку, — пояснює Інна. — Ситуації бувають різні. Наприклад, потрапити в британську школу без документів і запрошення неможливо. Їх дуже охороняють. Щоб зайти туди, я обдзвонила і Київ, і Велику Британію, і посольство.

— Чомусь в Україні інформатику досі вважають додатковим предметом. А в Британії це пріоритетна наука. І на цьому побудована політика держави. У них значно складніша навчальна програма. Наприклад, на уроках учні можуть розробити мобільний додаток для навчання. І це для них норма, а не вау-ефект, — ділиться пані Інна.

Вчителька інформатики зізнається, що британські підходи змінили її ставлення до деяких освітніх методик: «Раніше я скептично ставилася до JK лего. Не бачила в цьому освітнього потенціалу. Але після майстер-класу моя думка змінилася».

Інформатика у Британії починається з чотирьох років. «І в цьому теж щось є. Якби мою дитину в дитсадку посадили за комп'ютер, я була би проти. Але в Британії інформатика починається з того, що діти отримують планшети, де вони можуть просто помалювати, виконати елементарні задачі. Час роботи з планшетом обмежений. Тобто дітей вчать правильно користуватись гаджетами і застосовувати їх із користю змалку. Для цього в них розроблений програмний комплекс», — пояснює.

Інна Тріщук також стажувалася у сфері ІТ. Разом із ІТ-інженером розробляла освітній стартап для дітей молодшого шкільного віку. «Я ставила багато запитань усім, з ким спілкувалась. І досі підтримую з колегами зв'язки, щоб обмінюватись інформацією, порівнювати методики. В нас реально відрізняється бачення. Їхні рішення дивують. А навчальний процес націлений на практичне застосування знань. Українська інформатика — теоретична, а в Лондоні учні отримують практику».

В українських і британських вчителів чимало відмінностей. У Британії педагоги підвищують кваліфікацію частіше, постійно займаються самоосвітою. Інна Тріщук побувала на таких заняттях: «Вони вчаться, як божевільні. Ми прийшли о 8 ранку, а закінчили о 23-ій. Я мала 20 хвилин на обід і 15 на каву двічі», — пригадує стажерка.

Бути педагогом у Британії складно та престижно водночас. Оплата праці відповідає обсягу роботи. Вона в кілька разів вища від мінімальної в країні.

«Моя знайома Рейчел, вчителька державної школи, може легко дозволити собі подорожувати ціле літо, — пояснює Інна. — Водночас там дуже висока планка для вчителів».

Інна запевняє, що в організації навчального простору в Британії все дуже просто: «У нас в класних кімнатах є набір необхідних предметів. А в Англії це не головне у навчальному процесі. Стіни можуть бути з написами учнів або зовсім без нічого. Це все другорядне для британців. Вони більше сконцентровані на навчанні, а ми в Україні ніби йдемо в шум».

А ще в кожного британського вчителя є асистент. Він веде журнал, відвідування, щотижня робить виписку з оцінками. А вчитель у Лондоні — вчить, не відволікаючись на додаткові функції.

Ще задовго до карантину жителі Лондона почали використовувати контактлесс розрахунок. Все і всюди можна сплатити за допомогою телефона.

У британців Інна Тріщук відмітила три складові менталітету: ввічливість, гостинність і фінансова грамотність. Каже, в чомусь ми схожі з ними, але багато в чому — різні.

— Якось у метро я зіткнулась із хлопцем, який ніс каву. Він вилив її на моє пальто та білий шарф, — з посмішкою розповідає Інна. — Одразу ж юнак здав їх у хімчистку, пригостив кавою, а опісля взяв убер, щоб я не спізнилась на стажування. А тепер уявіть таку ж ситуацію в київському метро…

Інна стажувалася у приватній школі в англійському селі. Коли запізнилась на потяг до Лондона, її приютила одна вчителька. Ще й екскурсію селом провела. До речі, асфальт там у кожному провулку.

— Британці люблять пригощати. Приїжджаючи в школу, я знала, що мене точно погодують. Була впевнена — щоранку матиму каву. До закордонних гостей в Англії ставляться з величезною повагою, — пояснює стажерка.

А ще, за спостереженнями Інни, британці відповідально ставляться до грошей. Жити в Лондоні — недешеве задоволення. Наприклад, метро там коштувало біля 110 гривень (майже 3 фунти) — поїздка в одну сторону. А кава — мінімум 90 (2,3 фунта). Стажерка мала 30 фунтів на день.

Після візиту в Британії у професійному житті учительки інформатики багато що змінилося. Інна Тріщук разом із небайдужими клесівчанами працює над створенням освітнього середовища. Проєкт діятиме за методиками, які побачила в Лондоні. Головне правило тут: мінімум теорії — максимум практики.

— Грант — це реальна можливість підвищити свій кваліфікаційний рівень, якщо грантодавець бачить у тобі потенціал, — розмірковує Інна Тріщук. — «Дім Європи» дав мені поштовх, куди рухатись далі. Показав, що можна і в Україні робити все по-іншому, по-новому. Була пропозиція від ІТ-інженера переїхати в Лондон, щоб продовжити працювати над освітнім стартапом. Якби в мене щось не складалось в Україні, то я б задумалась. І це теж можливості гранту. Ви знайомитесь з різними людьми, причому з кращими фахівцями у своїх сферах. Тож, звичайно, отримуєте різні пропозиції.

У Клесівському ліцеї Інна Тріщук також застосовує британський досвід. Під час карантину навчальний заклад використовує платформу дистанційного навчання GSuite for Education — це так звана шкільна база даних. В усіх дітей є облікові записи зі шкільним доменним іменем.

— Ми внесли туди близько тисячі учнів. Усі облікові записи захистили по максимуму: вони не можуть переглянути контент 18+ чи завантажити шкідливі додатки. У сервісі Classroom, що входить у пакет GSuite for Education, увесь навчальний процес: уроки, теми, завдання, практичні роботи, посилання на навчальні матеріали. Якщо все зробити правильно, школа отримує безкоштовну класну платформу для навчання.

Під час поїздки у Лондон дівчина ще раз пересвідчилася, що 21 століття вимагає постійного розвитку. Тому продовжує вдосконалювати знання і брати участь у різних заходах. А всім, хто ще не спробував свої сили у грантових програмах, радить ризикнути.