«Такого ставлення не очікували»: як у Сарнах прихистили переселенців з «гарячих» точок

Протягом шести місяців повномасштабної війни гуртожиток ліцею «Лідер» в Сарнах став тимчасовою домівкою для більш ніж 200 тимчасово переміщених осіб. Тут приймали людей з різних регіонів України: Київщини, Чернігівщини, Харківщини, Донеччини, Запорізької та Херсонської областей.

Багато переселенців уже повернулись додому після деокупації, хтось емігрував за кордон, а дехто залишився, адже повертатися більше нікуди.

Новий дім, адаптація, побут

До 24 лютого в гуртожитку «Лідера» проживали учні ліцею. Після перших новин з фронту усі діти протягом трьох годин залишили заклад та роз’їхались по домівках. Далі, як і зараз, навчання проводили онлайн. Однак приміщення довго не пустувало й вже на початку березня за один день в гуртожиток посилили понад 70 переселенців з Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Бородянки, Клавдієва, Макарова.

Для кожної сім’ї педагогічний колектив підготував окрему кімнату. У приміщенні не було кухні, тому міська рада організувала підвіз обідів. Їх готували освітяни громади. Допомагали з харчуванням й волонтери, доставляли одяг і засоби гігієни. Також для переселенців передбачили зміну та прання постільної білизни. Опікувалися новими мешканцями гуртожитку вихователі, їх помічники та техпрацівники.

Аби дітям було легше адаптуватися, працівники КЗ «Центру дитячої та юнацької творчості» щовівторка та четверга проводили для них різні заняття з малювання, музики, а тренери ДЮСШ з фізкультури. Організовували уроки також педагоги з гімназії №6 та дитячого садочка №9.

Крім того, працівники Сарненського центру з безоплатної правової допомоги оформляли заявки переселенцям на отримання фінансової підтримки від різних міжнародних організацій, а центр зайнятості допомагав із працевлаштуванням.

— Уже декілька чоловіків мають роботу. І загалом багато переселенців намагались не сидіти склавши руки весь час, — каже вихователька Алла Гавдьо. — Наприклад, коли весь персонал прибирав подвір’я, наші нові жителі теж долучались: білили, виносили сміття, загрібали або розвантажували вантажі. Також плели маскувальні сітки. Тобто соціалізувалися в роботі.

Подяка та бажання повернусь додому

Після звільнення Київської й Чернігівської областей багато переселенців повернулись додому й наразі в гуртожитку проживає 37 осіб, з них 13 дітей. В основному, це жителі сходу України.

Дмитро з Донеччини зараз навчається у 8 класі ліцею села Велике Вербче на Сарненщині. Каже, до уроків онлайн звик ще під час карантину, однак до нової школи ще адаптується:

Пані Любов з Торецька. Жінка ще на початку квітня евакуювалась в Сарни. Дорогою була в різних містах рідної Донеччини, але там, зізнається, не було того прихистку від людей як на Поліссі:

У лавах ЗСУ наразі служить син Любові Степанівної. Коли почалась війна, він тричі ходив у військкомат — просив, щоб взяли швидше на службу. Нещодавно чоловік після поранення знову повернувся на фронт. Жінка зізнається, що навіть не відмовляла, бо все одно не послухається:

— Каже, краще я піду на війну, аніж 20-річні хлопці. Я це розумію. Він воює за наш дім — за український Донецьк. Через нього я й не хочу їхати за кордон. Мені так спокійніше. Та й з такими людьми як в Сарнах, можна й війну пережити.

Від переселенців гуртожитку ліцею «Лідер»

«Щиру подяку директору Тамарі Колоїз за те, що вмієте бути суворими й добрими одночасно, вихователям та помічникам Аллі Гавдьо, Ларисі Дорошко, Людмилі Конончук, Любові Оверчук, Світлані Гайдим, Людмилі Лук’янюк, Олені Домосевич за домашній затишок і турботу та Ніні Пригарській, Ларисі Ковальчук, Любові Пецьковій і Надії Рильник за щоденну невтомну працю».