Спогади з телефону: жителі Сарн діляться світлинами з перших днів війни

— Це торт для 17-річної Софії з Немович, який робила під перші вибухи, що лунали в Україні, — розповідає Марина. О 6 ранку вона ще не знала, що війна почалась, і спокійно декоровувала торт. Як тільки закінчила, подзвонила подруга й усе розповіла. А торт, до речі, забрали.

А це перші сформовані Мариною аптечки. Їх давали хлопцям, які їхали на східні рубежі. Ці ліки приїхали із Польщі, цілий бус. Марина за весь час склала понад 700 аптечок. На пакування однієї йшло приблизно 10 хвилин. До формування долучались мама, подруги і старша доня Христина.

Галерея Руслана переважно складається з фото патріотичних футболок і котів.

— Майже всю війну з 24 лютого ми виходили на роботу, (за винятком 25, 26, 27 лютого). Футболки почали замовляти після послання до корабля окупантів. З часом були проблеми із доставкою із Києва, тому мали відмовити одному замовнику. Були клієнти, що вже сумнівалися в актуальності їхніх замовлень. За цей місяць продажі, звичайно, впали дуже, — ділиться.

А ще Руслан має п’ятьох котів. Каже, що війна на них ніяк не вплинула. Вони не реагують на тривоги та прильоти. Та й догляд за тваринами зовсім не змінився.

— Страх і паніка — це, певно, перші відчуття під час війни. Далі гнів, ненависть до всього російського. Ці емоції я намагалась втілювати в корисні справи — донатити на ЗСУ та плести сітки (як на першому фото). Серед фото березня є світлини з бомбосховищ.

Зараз мене переповнює почуття гордості за наших Героїв, за волонтерів, за найкращого Президента, за людей, які об’єднуються і роблять все можливе для нашої з вами перемоги!

— Близько 4 ранку телефоном нас повідомили про бойову тривогу. Вже на світанку усі поліцейські були на робочому місці, — розповідає Роман.

Вранці до поста патрульної поліції почали сходитись небайдужі жителі міста й самі пропонувати допомогу. Разом вони облаштовували блокпости й укріплення. Саме цей момент поліцейський і зафіксував на камеру смартфона.

— Все, що пам’ятаю з перших днів війни — нерозуміння, що робити. Мій телефон набитий скріншотами з корисною інформацією, контактами й різноманітними фейками. Та серед них таки можна знайти декілька людських фото.

В перші дні війни ми переїхали до бабусі — у приватному будинку почувалися безпечніше. Там, під час тривоги вночі, я і сфотографувала свою Ніну Іванівну, яка одягалась і виходила в кухню — кімнату без вікон. Періодично вона тихенько читала молитви.

На другому фото — донька моєї подруги Романа. Вона спускалась у погріб з морською свинкою й кішкою Василісою, що на фото. Після двох тижнів від початку війни Романа з братом і мамою поїхали в Польщу. Ми не бачились вже пів року.

Фотокор зізнається, фото з перших днів війни не так вже й багато — було не до того. Та все ж у галереї знайшли декілька зафіксованих моментів.

Ранок першого дня війни в Сарнах для Василя Сосюка запам’ятався масовими чергами до банкоматів та аптек.

Ще одне фото — пізнього вечора 6 березня — зроблене під час чергової повітряної тривоги в одному з укриттів міста.