«Без підтримки не буде нічого»: ветеран із Сарн про війну, стан після звільнення і власну справу

У 26-річному віці Сергій Галушко із села Довге добровольцем долучився до захисту країни. Брав участь в обороні Соледара і Харківському контрнаступі. Нині Сергієві 30. Чоловік звільнився зі служби й започаткував власну справу — продає мʼясо, приготоване в американському смокері. Про фізичний і моральний стан після звільнення, важливість підтримки близьких і розвиток бізнесу ветеран розповів в інтервʼю СарниNews.City.

Початок військової служби і позивний «DOC»

Близькі Сергія — дружина і матір — зустріли повномасштабне вторгнення росії в селі Малий Жолудськ на Володимиреччині. Туди 24 лютого 2022 першочергово вирушив і сам чоловік, щоб забрати рідних додому. Після повернення в Сарни — «рюкзак на плечі і у військкомат». Так 26-річний Сергій Галушко без військового досвіду опинився у складі роти охорони місцевого ТЦК та СП, яка несла службу на блокпостах.

Через певний період прийшов наказ про переведення сорока бійців у 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Сергій ділиться: тоді добровольців вирушити на війну і покинути військкомат було багато. Навчання проходило у місті Володимир, що на Волині. Там, за словами військового, чоловіки не так вчилися, як «притиралися один до одного». Оскільки сам Сергій не мав жодного ВОСу, отримав спеціальність стрільця-санітара.

— Тоді навчання було слабеньке, були якісь такмеди й тому подібне. Тому я почав вивчати медчастину з відкритих джерел і максимально широко розбиратися, щоб у критичний момент все-таки врятувати побратимів. Так мені присвоїли позивний DOC і я став доком. Посада не змінилася, але тепер у «любе пекло» йшов одним із перших. Бо хто основний у взводі? Командир, далі — командир відділення, а потім медики, бо в разі чого вони можуть витягнути звідти, звідки інші не можуть, — ділиться Сергій.

Оборона, контрнаступ і контузії

16 червня 2022 року підрозділ прибув у район виконання бойових завдань під Соледаром. Там військові зайняли лінію оборони і тримали «дорогу життя». Здебільшого резерви росії були зосереджені в Сіверськодонецьку. Водночас підрозділ Сергія потерпав від мінометів та артилерії. Пізніше, коли лінія фронту стабілізувалася по Лисичанську, розпочалися стрілецькі контакти та штурми, а згодом — Харківський контрнаступ.

Сергій Галушко звільнився 18 грудня 2022 року. Чоловік подав рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Наказ про це прийшов через півтора місяця після подання.

— Далі я прийшов додому і вельми багато пив — практично пів року без перестанку. А потім за мене взялася моя дружина, сказала: «Так, чоловічку, не буде, треба виходити з того коматозу». Бо на свої контузії я наклав алкоголь і став нестерпним. Тоді думав, що нормальний, — і це найбільша помилка пацанів. А коли виходиш із того стану і дивишся назад, то розумієш, що ні краплі нормальним ти не був, — ділиться ветеран.

«Мʼясо — моя пристрасть»

Чоловік зазначає, що як мінімум половина заробітної плати залишається у війську для закриття потреб самих захисників. Тож згодом постало питання грошей і пошуку роботи. За фахом Сергій — будівельник, тому тимчасово повернувся до довоєнної справи. Втім швидко зрозумів, що здоровʼя для цього не вистачить.

— І до війська, і у війську я любив готувати. Мʼясо — моя пристрасть. Готував побратимам і стейк Рібай під час Харківського контрнаступу, і мʼясо з овочами в соєвому соусі з імбиром, і запечені качки, й інші страви, оскільки продуктів і спецій було вдосталь. Бо якраз напередодні прийшла машина від волонтерів, на яку збирали всім селом, повністю заповнена продуктами. Саме побратими мені й казали: «Док, нащо тобі ті шабашки? Відкривай свою кафешку, як повернешся. Так як ти готуєш, будеш просто бог». Тому я почав думати, але спочатку про мʼясний магазинчик, — розповідає Сергій. — Моя сестра живе у Львові. У неї з квартири видно бочку-коптильню. От вона мене й запитала, чи не хочу я таке спробувати. Я подивився, що капіталу для цього багато не треба, але, як виявилось пізніше, помилявся (сміється — прим. авт.), а конкуренції — нуль, бо найближче в Рівному. Знайшов, де виготовляють, і замовив.

«Легенький аромат димку»: про технологію американського смокера

— Я з мʼясом завжди був на ти, тому освоїти смокер для мене було нескладно. Використовую технологію blue smoke, тобто блакитний дим, яка працює за рахунок активного горіння. Тоді як у звичайному копченні використовують тління деревини. У коптилках щепа тліє, а в американському смокері горять дубові дрова, які не виділяють багато диму, а мають лише легенький аромат димку. Люди кажуть, що воно ніби й копчене, але не таке, як із коптилок, — зазначає підприємець.

В асортименті «DOC Smoke»: свинина, бочок, ковбаса, ребра, рулька, качка, качине філе та качині ніжки, курка, курячі крила та бедра, а також яловичина й курятина. Сергій зазначає, що іноді робить бріскет — класичне техаське барбекю, де яловича грудинка готується у смокері протягом 16 годин. Утім саме через тривалість приготування в постійному асортименті його поки немає. А для приготування мʼяса у смокері потрібні активне горіння дров, мінімум диму й температура 125°C — трохи більша, ніж при копченні, і менша, ніж при запіканні. Так, ділиться підприємець, мʼясо виходить не надто насичене димом. Крім цього, містить менше канцерогенів, ніж при звичайному копченні.

— Якось я зробив зіньківську ковбасу (сміється — прим. авт.). Десь пропустив момент, смокер загорівся і мʼясо згоріло повністю. Там було десь 60 кілограмів. А якось загорівся жир, тому коли я прийшов до смокера, і ковбаса, і мʼясо були чорні. На ринок таке везти не можна, тому більшість віддав собачкам, — ділиться чоловік.

«Не було би щастя, та нещастя помогло»

Цьогоріч для розвитку власної справи Сергій Галушко отримав грант від держави. Зазначає, що хотів скористатися ним і раніше, проте усвідомлював, що це насамперед умови й зобов'язання, тож стартував із власних ресурсів. За грантові кошти придбав смокер й обладнання, тож нині в «DOC Smoke» є обладнаний за необхідними нормами та стандартами виробничий цех. Підприємець ділиться: поки виробничі потужності не відповідають запитам ринку, тож попит однозначно перевищує пропозицію.

— Перше й основне, що треба для того, аби ветеран наважився на відкриття власної справи — дружина, яка у всьому підтримає і завжди буде на твоєму боці. Якби не вона, то спав би десь під кручем чи задвохсотився б у посадці. Дітвора й родина теж, але вони — мотивація жити і працювати. Витягує, надихає і дає сили тільки дружина. Якщо немає підтримки від родини, то нічого не буде загалом. На щастя, багато моїх пацанів скористалися грантами й почали відкривати власні справи, але це все — не від доброго життя. Як-то кажуть, не було би щастя, та нещастя помогло. Нема здоровʼя, розумієш, що руками не заробиш, і шукаєш, що було би легко саме у фізичному плані, а далі пробуєш і розвиваєшся, — наголошує ветеран. — Але багато просто спиваються, і це біда. Найгірше, що їм нічим не допоможеш. Бо без підтримки ближнього оточення ніхто не допоможе. Програми, які зараз є, із психологічного відновлення, на мою субʼєктивну думку, не працюють взагалі. Усе через те, що ветеран може довіряти тільки ветерану. І отак, у власних колах, ми можемо говорити про що хочеш.

«Більш свіже може бути тільки вдома»

Нині «DOC Smoke» у Сарнах працює на двох локаціях: на продуктовому ринку по вихідних з 10-ї ранку та біля магазину «АТБ» (вулиця Степана Бандери) по буднях. Клієнти, ділиться Сергій, здебільшого постійні, а товар зазвичай закінчується за кілька годин після відкриття. До слова, «DOC Smoke» приймає й індивідуальні замовлення, зокрема співпрацює із магазинами на Володимиреччині.

— Мʼясо зі смокера — мʼягеньке, соковите і свіже. Ми його приготували, привезли і продали, все. Ви купуєте сьогоднішній продукт, який не проходив логістику, вакуумування, заморозку і все інше. Більш свіже може бути тільки вдома. Навіть копчені продукти робляться зі вчора на сьогодні. Зі смокера — сьогодні на сьогодні. А якщо на відправку, то воно має трошки більший термін зберігання, ніж звичайне печене мʼясо, — зазначає підприємець. — Ще одна перевага — неповторний смак, бо якщо в тебе немає смокера і ти не Сергій Галушко, то такого мʼяса не приготуєш. До ідеального рецепту ми йшли півтора року, тобто тільки пів року ми готуємо мʼясо без змін. Ідеал, звичайно, не має меж, але це мʼясо дуже добре. Ну, і легенький запах диму. Про смаки не сперечаються: хтось любить гарячим, хтось — холодним. Але коли розігріваєш у духовці — пісня. Ніби щойно зі смокеру. Це все — діло смаку.