«Мрію про тихі ранки і спокійні ночі»: історія 26-річного добровольця із Сарненщини Дмитра Жука
Дмитро Жук — військовослужбовець 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. У 22 роки, за два місяці до повномасштабного вторгнення росії, Дмитро підписав контракт із ЗСУ. Про роки оборони сходу та півдня країни, втрати, поранення на Миколаївщині, досвід СЗЧ і відзнаки 26-річний захисник із села Немовичі розповів в інтервʼю СарниNews.City.
«Як це — приєднатися до оборони України»
Військовий шлях Дмитра розпочався влітку 2021 року — зі строкової служби в навчальному центрі у Старичах Львівської області. Опісля 22-річний захисник із чотирма побратимами вирішили підписати контракт зі Збройними Силами України. Вони мали намір продовжити службу у військовій частині А-0153 міста Сарни:
— Через три місяці очікування нам так і не дали відповіді з частини. Тоді ми — я, Льоха з Вараша та Вітя з Вінниччини — поспілкувалися з хлопцями із 59-ї тоді ще мотопіхотної бригади й вирішили підписати контракт з цією бригадою. Мотивація була проста: АТО, ООС, спробувати, як це — приєднатися до оборони України. Мама була не дуже рада моєму вибору, але швидко його прийняла і підтримала.
Дмитро підписав контракт із ЗСУ 14 грудня 2021 року й донині служить у лавах 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. До 24 лютого 2022 року служба проходила на полігонах «Широкий Лан» поблизу Миколаєва та «Дівички», що на Київщині. Там — чергування на кухні і по території, а ще — військові навчання, зокрема в лісі.
— Повномасштабна війна для мене почалася біля Бориспільського аеропорту. Туди, до свого підрозділу, ми приїхали після фахового навчання у Старичах. Нас відправили по частинах, тож його через початок вторгнення я так і не закінчив. Більш досвідчені хлопці брали участь у боях за Нову Басань, а нас, молодих і зелених, залишали в тилу і на блокпостах, — ділиться військовий.
Нині посада Дмитра — старший оператор ПТРК. Він працює із Стугна-П та Javelin: розгортає протитанкові ракетні комплекси, прилади прицілювання і спостереження, утримує їх у готовності. Крім цього, підрозділ бійця опановує роботу з FPV-дронами. Їхнє завдання — довести пілота до цілі. За плечима захисника — робота в Київській, Донецькій, Миколаївській і Херсонській областях:
— Усе почалося з Київщини. Потім був південь Донеччини: Новосілка, Велика Новосілка, Времівка, Нескучне. Літом 2022 року нас перекинули під Миколаїв. Там після двох місяців підготовки почалася Херсонська операція. У листопаді, після її завершення, бригада повернулася на Донеччину — на тоді ще Авдіївський напрямок.
«Поряд із нами впала мінометна міна»
8 вересня 2022 року, під час бойового виходу в Миколаївській області, Дмитро з побратимами потрапив під ворожий обстріл.
— Нам дали команду зайди на позицію зі Стугною, стати там на чергування. Близько 15 години ми спішилися з пікапа на точці вигрузки, взяли озброєння, речі, провізію й вирушили на позицію. Через пів години дороги почався артобстріл позицій попереду, тож ми вирішили перечекати в окопах по посадці. Буквально через кілька хвилин після цього поряд із нами впала мінометна міна, — розповів боєць. — Я отримав поранення руки, ноги й голови. Мої хлопці, на жаль, були 200-ті. Нас, чотирьох поранених, повів на «евак» медик дружнього підрозділу. Через пів години я вже був на стабпункті в Миколаєві.
Лікування проходило в госпіталі в Одесі. Далі — два місяці реабілітації вдома. 1 грудня, після відновлення, Дмитро повернувся на військову службу. Тоді його підрозділ розташовувався в Селидовому й виконував завдання на території Донеччини.
— Мене зустрів командир роти і привіз у село до хлопців. Було багато нових облич, тож перший час знайомився. Але загалом все було так, як і раніше. Служба йшла своїм ходом, але тепер я був на посаді командира відділення, — зазначив захисник.
«Є багато причин — від моральної втоми до невдоволення командуванням»
У квітні 2024 року Дмитро самовільно залишив військову частину:
— Роки безперервної служби, моральна і фізична втома дали своє. Зрозумів, що більше не вивожу.
Через пів року захисник вирішив повернутися на службу. Ділиться: варіантів розвитку у статусі СЗЧ небагато, тож не знав, чим зайняти себе вдома і куди рухатися далі. Дмитро зателефонував командирові й повідомив, що через тиждень прибуде у підрозділ.
— Побратими й командування все зрозуміли, тож негативного ставлення не було. Посидів кілька днів «на хаті», поки оформлювалися всі документи, а потім приступив до виконання своїх попередніх обовʼязків, — розповів боєць. — Ні про рішення піти в СЗЧ, ні про рішення повернутися не шкодую. Є багато причин для цього — від моральної втоми до невдоволення командуванням. У кожного своє бачення і свій шлях.
«Це ознака того, що я добре роблю свою роботу»
За період військового шляху 26-річного Дмитра відзначили тричі: «Золотим хрестом» у березні 2024 року і листопаді 2025 року та орденом «За мужність та відвагу» в серпні 2025-го.
— Для мене це ознака того, що я добре роблю свою роботу. Це визнання командуванням моєї ефективності і підтвердження, що мої дії наближають нас до перемоги, — ділиться захисник.
Нагороди Дмитра.Фото: Колаж — СарниNews.City
Перемогою України у війні з росією Дмитро вважає збереження української нації. Військовий зазначає — прагне життя в мирі та спокої для українських дітей і завершення проливання крові.
— Зараз мрію про мирне небо, тихі ранки та спокійні ночі. Після завершення війни — про особистий розвиток і відкриття власної справи, а також забезпечити своїй сімʼї світле та надійне майбутнє, — підсумовує 26-річний захисник.
