Звукова пігулка від Романа Оленіча: що таке діджеїнг та електронна музика в Сарнах

Інженерна справа вдень та електронна музика вечорами – це звичний графік Романа Оленіча із Сарн. Діджеїнгом він займається ще зі студентських років. Нині працює над власною live-програмою та хоче знайти свою аудиторію. Чому діджеїнг – це більше ніж «крутити дискотеку», чим андеґраундна музика краща за «попсу» та чому діджеїв рідко запрошують грати на весілля, Роман Оленіч Розповів СарниNews.City.

– Ще в старших класах школи перші спроби діджеїнгу були. Дуже любив нову музику відкривати і нею хотілось ділитися. Завжди бісило, що всі топ-20 слухають, а далі ніхто не цікавиться.

То ви шукали ексклюзив?

– Скоріше, він сам мене знаходив. А в університеті мене ще більше понесло. З дитинства я не обмежував себе конкретними стилями. Любив більше електронну музику, рок. У мене досі є таке перестрибування. Але я свідомо це роблю, бо є музика, яка викликає професійний інтерес, а є така, яку потрібно все-таки слухати, щоб мізки чистити. Хоча її точно а роботі не використаєш. Для мене це, наприклад, метал.

Метал – це музика, щоб мізки очистити?

– Знаєте, мене інколи на сльозу пробиває від металу, чесно зізнаюся. Цю музику я точно не розберу на ремікси, не візьму в фонотеку, але люблю послухати.

Коли заняття діджеїнгом стали більш професійними?

– У студентські роки. Почали з'являтися знайомі зі схожими вподобаннями. Час від часу вдавалося пограти в клубах Києва. Перший сет я зіграв у Sorry Бабушка. В той час популярне місце було. Там дебют і відбувся.

А перед тим навчався діджеїнгу. Існує насправді два шляхи, щоб стати діджеєм. Є повний курс діджей-школи, але там вчать що і як робити стандартно, по шаблонах. Я радий, що обрав не цей шлях, бо я не почав би експериментувати. Грав би просто класику: два канали мікшера, дві вертушки і все – далі не лізь. А я основи теорії сам освоїв, а потім ходив у студію погодинно і там собі пробував, експериментував. Вчився розуміти, як можна ще цікавішим трек зробити.

А де шукати підручники з діджеїнгу?

– В 2021 році – все в інтернеті. Коли я починав, вже були сайти, створені діджеями, і купа статей. Звичайно, не все так розжовано, як зараз на YouTube. Є програма Virtual DJ. Відкривав теорію, а там відразу пробував. Так я загорівся і доволі швидко це освоїв. Структура, фразування, темпи і так далі. А от історія стилів – це взагалі щось неосяжне. Скільки не читай, завжди дізнаєшся нове.

Це якось допомагає на практиці?

– Та технічним моментам можна навчити й мавпочку, але без розуміння що ти робиш, чому ти цю музику і таким способом сьогодні вирішив грати – діджеїнг навряд чи вийде. Не буде бажаного ефекту без цього бекґраунду.

Якщо люди не бачать бекґраунду, вас це не ображає?

– Я це помітив і давно змирився. Копнути глибше і зрозуміти якусь ідею чи тематику намагаються може 5% людей. Більшість не хочуть розбиратись, що це за музика і для чого ти тут клацаєш. Та це абсолютно нормально. Читаючи газету, ми ж не думаємо, як відбувався процес верстки. Як не крути, головне – результат. Важливо те, що грає. Грубо кажучи, діджеєм може бути й умовний дядя Петя, який взяв ноутбук і включив пісню. Як каже визначення, діджей – це людина, яка відтворює раніше записану музику для групи людей. Це теж результат, але він кардинально різний. Від цього умовного дяді Петі до, наприклад, Dubfire чи Chris Liebing, які залишають від тієї раніше записаної музики максимум половину. Це все діджеїнг.

А як ви розумієте, що результат досягнутий?

– Для більшості випадків, але це не 100%, діє правило «розірвав танцпол». Основне відчути настрій, вміти вести. Зарядити енергійною музикою і дати мелодійні, більш повільні вокальні треки, коли це доречно. Для цього потрібна розширна фонотека, знання свого матеріалу та розуміння. З часом у тебе з’являється чуйка, що публіці «зайде».

Чи можна стати діджеєм без музичної освіти?

– Можна, але важко. Якщо ти не вклинюєшся у написання, тональне зведення, типу просто покрутити дискотеку, то музична освіта не потрібна. А от без відчуття ритму точно не обійдешся.

Робота діджея: наскільки це підготовка за кадром та імпровізація під час самого виступу?

– Десь так як айсберг. Скільки там відсотків на вершині? Не вийде сидіти вдома, а тоді раптово виїхати на захід пограти. Має бути базис. По-перше, ти маєш бути трохи цим хворий. По-друге, має бути запас улюбленої музики. Перший урок одного з курсів в YouTube починався не з технічних моментів, а з поради: ходіть на вечірки та спостерігайте, як музика працює в різних ситуаціях. Ось із цього треба починати. А не з того, які шнурочки та куди підключати.

І ви спостерігали?

– Я зрозумів, що підсвідомо цим займався раніше. Наприклад, якщо тобі потрібно об 11-їй почати грати, ти не зможеш прийшовши о 10:50 відразу зловити той настрій. Тобі треба хоча б пів години, щоб відчути вайб. Це і є спостереження.

То з чим приходить діджей на вечірку?

– По-різному. У тебе може бути готова збірка улюблених треків. А буває, що ти наперед складаєш плейлист конкретно під подію, де гратимеш. Якщо потрібен студійний мікс для радіо, тоді підготовка ще важливіша. Створюєш плейлист, розставляєш треки по порядку, тональностях, енергії, щоб гармонійно звучало. Щоб слухалось і сприймалось. Щоб це було монолітним твором. Бо вечірка це тут і зараз, а зробити, щоб годинку люди слухали і не перемикали, – зовсім інша справа.

Якщо у співака творчість рахується альбомами, то як підрахувати творчу роботу діджея?

– Тут все трохи по-іншому. І система змінювалася з часом. В епоху вінілу випускались сингли-дванадцятидюймовки. Потім з появою CD дуже популярним став формат діджей міксу на одну годину. Він і зараз є. Можна випускати і сингли, і запускати стрімінг на інтернет-майданчиках, і альбом випустити. Чітко охопити творчий доробок діджеїв важко. В інструменталістів технічний процес зовсім інший: репетиції, запис альбому, випуск і тур. А в нас все дещо розмазано. По-перше, виробництво музики: ти не репетируєш, а відразу створюєш. Історично склалось, що ця музика не дуже придатна для зворотнього розаранжування зі 100% збереженням звучання. Ти всі її партії не зіграєш групою людей. Там забагато автоматизації, синтетичних нашарувань (наприклад, партія басу може складатись з кількох шарів звуків). Ти це постійно відшліфовуєш і згруповуєш в окремі партії для «живого» виконання, або рендериш все разом у готовий трек.

Ви постійно слідкуєте за виходом нових пісень, синглів, альбомів, створенням нової музики?

– Без цього не обходиться, але не виходить себе силувати. Якщо немає настрою і сил, ти не збереш нічого толкового. Час від часу треба відпочити від продакшену та своїх треків. Тоді моніторю соцмережі, відслідковую, що в кого вийшло, збираю в свою колекцію й видаляю звідти неактуальне, слухаю, як колеги грають. Не буває двох однакових діджеїв, хоч це більше ремесло ніж мистецтво, скажемо прямо. Але кожен збирає по-своєму. Тому і фонотеки, і стилістика, і почерк у кожного різний виходить. Хтось переслуховує купу новинок в мережі або на вінілі, а хтось скачав топ-50 і йому достатньо.

Діджеїнг – це дорого?

– І так, і ні. Дивлячись, який шлях обереш. Бюджетний варіант: начитатись в інтернеті, скачати найдешевшу чи безкоштовну програмку. Або заморочитись. Піти шляхом вінілового діджеїнгу, тягати всюди сумки з платівками, вимагати по райдеру відповідний мікшер і так далі. Третій шлях – просто з флешками тягатись. В моєму випадку, а це вже четвертий шлях, я у 2014 зацікавився контролерами та управлінням у програмному середовищі. Купив перший: замапив, запрограмував, вивчив. Коли переріс цей етап, купив другий, третій і зараз чотири маю. Всі використовую в різних комбінаціях залежно від ситуації.

Якщо це корпоратив чи вечірка із комерційною музикою, яка не дуже гнучка в плані діджеїнгу, то в мене там два контролери, які в програмі керують мікшером, трьома деками й двома ефекторами – граю так. Якщо це електронна музика: рrogressive house, melodic techno та дотичні стилі – там є де розігнатись. Використовую всі контролери й дві програми паралельно: діджейська + живе виконання (драм-машина, тональні ефекти, барабанні збивки). І коли вживу цей весь коктейль звуків змішуєш, то й самому цікаво, й елемент шоу присутній – все мигає, ти працюєш, твориш на ходу. Результат живіший. Це такий собі гібрид з музиканта та діджея. А ще є п’ятий шлях – без готових пісень. Такий собі електронний live. Я так пробував грати «Щедрик», ремікс на «ДахаБраха». Порізав, навитягував, наобробляв купу звуків. І вийшло таке живе диригування партіями. Дещо готові петлі запускаєш, дещо дограєш вживу. Можливостей виразитись купа і коштують вони по-різному.

– «М’ясорубка» – це діджей батл в Херсонській області. Минулого року він відбувся вперше та пройшов доволі непогано. 50+ учасників з усіх регіонів України. З Рівненської області нас було троє. Двоє з Рівного і я. З точки зору організаторів це конкурс, а також фестиваль. Для мене «М’ясорубка» насамперед стала павербанком. Мене туди закинуло для підзарядки. Сарни – невелике місто, колег у мене мало. А там була можливість набалакатись, напитатись. Туди багато індивідуальностей з’їхались. Вже в другу чергу це було чарівним стусаном, щоб далі рости. Побачити, чого ти вартий. Бо поки сам собі в спальні щось клацаєш, ти не можеш знати, хто ти є. Я переконався, що можна і треба цим займатись.

Як проходив батл?

– Це триденний конкурс. Нас рандомно розділили на пари. Кожна грала сет на виліт на двох танцполах. Наступного дня все відбувалось за таким самим принципом. На третій день нас залишилось четверо. Я якраз туди вліз. Здогадуюсь, чому я четвертий, а не третій. Багато чого вирішила одна помилка.

А в діджеїнгу бувають помилки?

– Звичайно. Починаючи з таких примітичних типу забув підключити зарядку 😃. Якщо серйозно, я поставив мітку в надто ризикованому місці, де не дуже чути ритм. Ледь справився з цим моментом. А все ж має бути музично логічно, приємно на вухо.

Ще раз на батл поїдете?

– Так. Зараз якраз триває голосування онлайн за учасників. Це так званий попередній відбір.

Як взагалі почувається діджеїнг в Україні?

– На мою думку, це все-таки культура, яка не в нас з’явилась, тому не ми тут правила диктуємо. Але в Україні є круті артисти. Є профі в плані написання музики, наприклад київський дует ARTBAT. Тобто в них не найкрутіші виступи, але те, що вони створюють, – це просто вау. В них дуже крутий продакшн, круті власні роботи. Один із суддів «М'ясорубки”, діджей Probass, дуже класно виступає. В нього дві вертушки, семплер. Там є що послухати та що подивитись. Є Наташа Ростова – легенда. Там з усіх крупинок збирається артист: збірка треків, техніка, харизма.

Чи запрошують діджеїв пограти на весіллях?

– Минулого року в мене було два замовлення і обидва зірвались. Мабуть, люди в Сарнах ще не дуже готові до такого формату. Яке в нас уявлення про діджея? Малолітній чувак, в якого є вся музика, яку ти захочеш. А насправді, ти не повинен мати всю музику. Ти повинен мати музику, яка працює.

Що далі? До чого прагнете?

– Хотілося б все-таки знайти свою аудиторію та улюблену музику грати. Не попсу, а новаторську та насправді круту. Весь андеґраунд і його ідеї через 2-3 роки перекочують у попсу. Простий приклад: 2014 рік, tropical house, Kygo. Через декілька років вся попса грає на 115 ударів за хвилину з фортепіано. Там менші прибутки, аудиторії, але там усе свіже, таке, що викликає в людей вау-ефект. Це кайф, коли ти відкриваєш для себе нову музику. Зараз я стараюсь більше музики писати. Але хотілося, щоб її було кому слухати.

Де почати слухати Dj Soundpill?

– Я все викладаю в інтернет. Записи виступів (діджей мікси, гібридні виступи) є на майданчику Mixcloud. На SoundCloud викладаю ті роботи, які не можу випустити офіційно. Неофіційні ремікси – ті, про які артист тебе не просив, але ти зробив своє бачення. Офіційні роботи, тобто повністю моя музика, з’являються в iTunes, Apple Music, Spotify. Також є кілька відео на YouTube.