Витинане «Відродження» Іванни Дьякової: як це — володіти мистецтвом забирати зайве

У Сарненському історико-етнографічному музеї діє виставка витинанок сарненської мисткині Іванни Дьякової. Це кілька десятків витончених робіт, виконаних у техніці витинальної графіки. З кожної рамки у залі на вас дивиться центральний образ — Шевченко, Сковорода, Сірко… А під коментарі майстрині у творах розкривається нашарування образів, сюжет, ціла історія.

Розгледіти все та дізнатися більше про витинанки СарниNews.City допомогла сама Іванна Дьякова. Її персональна виставка «Відродження» діятиме до 17 вересня.

Про Іванну Дьякову. Народилась мисткиня в місті Сарни. Закінчила з відзнакою Сарненську середню школу № 2 та Сарненський педагогічний коледж. В 2004 році закінчила Рівненський державний гуманітарний університет, де вчилась на педагогічному факультеті. В 2007 році — Інститут слов’янознавства Київського університету за фахом мистецтвознавець, образотворче та декоративно-прикладне мистецтво. Нині Іванна Юріївна працює вчителем образотворчого мистецтва і мистецтва в Сарненському ліцеї № 2. Її виставки проходили в Луцьку, Тернополі, Києві та Сарнах. Пані Іванна має багато нагород, серед них — Гран-прі «Дім миру» на Всеукраїнському конкурсі образотворчого мистецтва та декоративного мистецтва.

«Мене може зрозуміти хірург, який тримає скальпель: настає момент, коли починає тремтіти рука від напруги», - каже мисткиня.

- Чому почали створювати саме витинанки?

— Як сказав Мікеланджело: щоб створити твір, треба забрати все зайве. Є листок, є безмежний простір. Забрали зайве — написали свою історію. До того ж я хотіла, щоб заняття було пов’язане із моїм родом. Був момент, коли думала, що піду в графіку чи, можливо, живопис. Але те, що мої діди були інженерами та різьбярами по дереву, повернуло мене назад. Треба було шукати себе.

- Легко прочитати ідеї ваших витинанок?

— У своїй традиційній формі витинанка — це ажурно вирізана композиція, вазон або дерево життя. Тому до них ставляться як до щорічної прикраси. Зазвичай вирізають конкретно предметні образи — птахів, комах, тварин. Для наших регіонів характерні дерево життя, сніжинка. Часто трапляються пейзажні, портретні силуети, але тематичних робіт дуже мало.

Більшість творів у цій колекції — це витинальна графіка. Це багатошарові образні витинанки. Треба, як для картини, придумати образ, а потім його ще й вирізати так, щоб він не втратив суті і його можна було прочитати. Цим відрізняється малюнок від твору, слова — від вірша. Тому ми бачимо спочатку центральний образ, але коли придивляємось, помічаємо деталі, починаємо їх розуміти, шукати взаємозв’язок, тоді і стає зрозумілою ідея.

- Тобто усі розуміють про що вони?

— Досвід дозволяє доступніше передати якусь ідею. Ти намагаєшся спілкуватися з людьми тією мовою, яку вони зрозуміють. Як і в житті, з англійцями — англійською, з поляками — польською. Але мова мистецтва більш досконала. Вона пише образами. І саме через розкриття образів можна достукатися до всіх. Як це робили митці в епоху Відродження. Вони, пишучи свої картини, розповідали історію, передавали свій світогляд, думки, філософію. Тому ці твори, визнані іншими, називалися шедеврами.

А ми вивчаємо різні історії, знаємо багато релігій у світі, але своє чомусь забули та відкинули. Або нам допомогли це зробити. Всіляко та цілеспрямовано.

— Ластівки — це воєнна тематика. З одного боку каналізаційні труби, які виливаються чи то в море, чи то в степ. Вони забруднюють. Загинуло ж багато людей не тільки зараз. Ми пам’ятаємо і про Голодомор, і про Голокост. Ми пам’ятаємо «Розстріляне відродження». Письменників і митців, які боролися і приносили в жертву своє життя. Не за подяку. А для того, щоб їхні діти, внуки, їх покоління — хоча б хтось жив і був вільним. Далі — це не просто камінці в стіні. Колись камінь кидали біля могил, щоб вони не опустилися, щоб тримався пагорб. Камінців багато і вони вибудували цілу стіну. Прапори — це символи, які ставлять на могилу наших воїнів. Ластівки - символ душі, духу. Калина — нашої країни. Чаша — переповнена терпінням та сльозами, які були пролиті за всіх, хто героїчно загинув. Лілія і серце — символ чистоти та душевності. Україна — це країна духу і сонця. Саме ця духовність і є основне невмируще джерело нашої землі.

Багато витинанок створили під час повномасштабної війни?

— Зараз важкувато вирізати. Є свої морально-психологічні нюанси. Немає позитивного натхнення. Вирізати щось, що не надихає або засмучує, я б не хотіла. Тому стараюсь створювати те, що дарувало б радість, надихало на добро, заставляло б задуматись, хотіти жити та розуміти для чого.

Скільки часу потрібно на виготовлення однієї роботи?

— Чим більша витинанка — тим більше потребує часу. Від трьох днів, якщо маленька, до роботи тижнями. Все залежить від того, скільки дрібних деталей. Коли докладаєш зусилля, втомлюється рука. Мене може зрозуміти хірург, який тримає скальпель: настає момент, коли починає тремтіти рука від напруги. Щоб не порізати роботу, ти відкладаєш інструмент, даєш рукам відпочити.

Техніка будується на дедуктивному або індуктивному методах: від загального до конкретного або навпаки. Інколи легше вирізати дрібні деталі, а потім створити загальний образ, інколи спершу вирізаєш образ, а тоді пропрацьовуєш деталі. Витинанка — це суцільна робота, вона не складається з окремих частин. Зараз переважно працюю з форматом 80 на 30. Останні роботи я не наклеюю. Просто розміщую під скло. Для того, щоб вони були більш мобільними.

Ви передаєте комусь свою майстерність?

— Я вчу своїх учнів. В декого дуже добре виходить. Це залежить від сформованих навичок і від бажання насамперед. На витинанки треба витрачати час і фізичні сили. А ще мати терпіння.