Один день з життя волонтерського центру: як допомагати на передовій, залишаючись у Сарнах

Краплі води падають на свіжопофарбований темно-зелений автомобіль Tatra. Його освячує отець Андрій. Так роблять з усією технікою, яка відправляється на передову — служити для визволення українських земель. Навколо авто стоять шестеро жителів Сарн. Це директор будівельного підприємства та працівники, завдяки яким воно дістанеться військовим. І волонтери, які за декілька годин заповнять цю величезну махину продовольством, речами, ліками, дровами вщент.

— Тільки так із Сарн і відправляють, — жартує Іван на позивний Довбуш, який разом з побратимом Григорієм приїхав по солідну передачку.

— Націоналізмом я хворію з самого народження. Ще з 89 року починав мітинги у Львові проводити з В’ячеславом Чорноволом. З 2014 року більше займався волонтерською діяльністю. Ремонтував автомобілі, їздив на схід, відвідував хлопців у госпіталях. «Правий сектор» має вишкільні центри, де з 2014 по 2022 рік вже проводили навчання. Кожен з нас стріляє, бігає, стрибає, має відповідну підготовку. Ми не втрачали час, а тренували населення. Готувались. А вже з 24 лютого приступили до служби, — розповідає Довбуш.

Із сарненськими волонтерами військовий випадково зустрівся в Києві. Олексій Круглик не вперше віз гуманітарний вантаж для наших воїнів. На його рахунку лише з 24 лютого більше 30 поїздок на передову. Разом з ГО «Волонтерський центр «Сарни» та давнім товаришем Довбуша Миколою Добридніком пообіцяли, що передадуть захисникам сітки, продукти харчування, необхідні речі. Обіцянку виконали — загрузили цілого буса.

Допомогу із Сарн для цього батальйону відправляють уже втретє. Але нині вона особлива — військовим передають автомобіль Tatra. Його придбав місцевий підприємець Олег Нечитайло. Впродовж двох місяців шестеро людей працювали над тим, аби перетворити вантажний автомобіль у військовий.

— Ця машина потрапила до нас без кузова та розкомплектованою, — розповідає Михайло, який працював над її відновленням. — Проводилась заміна пневматичних трубок, роботи з двигуном. Не було резини, дисків. Ми перебрали підвіску, пофарбували ззовні. Обладнали пічку. Провели світло. Зробили так, щоб хлопцям було комфортно в ній.

Штурмові групи перебувають безпосередньо на передовій і беруть участь у бойових діях. Тож автомобіль відправиться туди та, запевняє Довбуш, точно працюватиме на перемогу.

Три зупинки — повний кузов

— Війна не закінчилась. Ми постійно в курсі потреб військових. І стараємось дістати, зібрати, передати. Зараз, наприклад, є запит на два генератори. Вартість одного — близько 35 тисяч гривень. Тому ми постійно потребуємо підтримки та допомоги, — пояснює пані Тетяна.

— У нашому місті проживає близько 30 тисяч осіб, — підхоплює думку волонтер Віктор. — З кожного по гривні — ось тобі генератор. І при цьому ніхто не збіднів. Але так чомусь не виходить. Допомагають переважно одній й ті ж люди.

Номер картки: 4149 4993 9535 8722. Отримувачка: Тетяна Жабчик.

Сітки, які рятують життя

Так без перебільшення маскувальні сітки називає Довбуш:

— Сітка реально може врятувати чиєсь життя. Ворожий дрон може не розгледіти через неї позиції. А це і техніка, і люди. Тому вони реально потрібні.

Від початку війни волонтерський центр зв'язав вже 3000 квадратних метрів гачком. Усіх сіток виготовив біля 4000 квадратних метрів. Це цілий процес. Спочатку одна бригада розмотує старі кофти і мотають клубки ниток. Далі їх передають для плетіння основ. Жінки плетуть гачком по метру-два-три. Потім зшивають докупи. Довжина сітки 8 метрів. Ширини визначають по замовленню: від 4 до 8 м.

— Ці основи я спробувала плести на початку березня, коли їх практично ніде було взяти. І вони прижилися, — розповідає Альона Сітякова. — Потім мама, Людмила Сітякова, почала в'язати, долучилися Надія Корнілова та Роза Саргсян — на їх рахунку вже дуже багато метрів квадратних сітки. При тому, що Надія вдень ще допомагала шиттям на потреби військових, а Роза в'язала після роботи і на вихідних. Трошки пізніше до нас доєдналися Олена Мирончук, Валентина Єгорова, Ірина Раковець, Тетяна Мацкова, Наталія Крушельницька, Ольга Чмерук.

У волонтерському центрі тканину ріжуть на стрічки, потім розрізають «метеликами». І аж тоді плететься маскувальна сітка. Тетяна Жабчик демонструє повний ящик ґудзиків, що лишився від використаного одягу, та кілька десятків затупілих ножиць.

— Сітки дуже потрібні, багато замовлень, — ще раз наголошує пані Тетяна. — Просимо всіх, хто переживає за наших воїнів, які зараз в пекельних боях визволяють наші міста і села, прийдіть на годину-дві і допоможіть. Навіть мінімальна допомога буде дуже доречна. Можна допомогти грошима або щось придбати. Можна прийти в центр долучитись до виготовлення свічок чи заплітання сіток. Можна виготовляти основи, якщо є бажання і мінімальне знання про в'язання гачком, або в'язати шкарпетки для військових. Приносьте старі светри або розпустіть їх і змотайте нитки в клубки. Приносьте речі захисних кольорів, джинсові, а також білі, бо зима не за горами.

Військові та волонтери завершують завантажувати авто. Останні хвилини не останньої зустрічі наповнені безкінечними дякую та обіймами. Бо нині, щоб стати рідними людьми, достатньо й один раз побачитись.