Десятки людей у власному домі: як родина Ничипорчуків із Сарн допомагає переселенцям і не тільки
Ірина Ничипорчук із Сарн від початку повномасштабного вторгнення з підтримкою рідних, друзів, знайомих збирає та відправляє гуманітарну допомогу людям, що опинилися в зоні бойових дій чи проживають на деокупованих територіях. Ірина прийняла десятки переселенців у власному будинку. В інтерв’ю СарниNews.City волонтерка розповіла про мотивацію, найприємніші та найгіркіші історії допомоги, а також моральну підтримку.
«На телефон цілодобово приходила лавина повідомлень з проханням допомогти»
Шок, який Ірина відчувала від перших новин з фронту, поступово змінювався усвідомленням необхідності підтримки армії та допомоги переселенцям. Згодом до традиційних волонтерських справ – плетіння маскувальних сіток та готування обідів – додалась й адресна доставка гуманітарної допомоги по всій Україні:
BGImage
– Було просто розуміння, що треба щось робити. Спочатку плели маскувальні сітки в місцевому будинку культури «Сузір’я». Паралельно готували їжу для переселенців у молитовному будинку в селі Орлівка: пельмені, вареники, котлети.
BGImage
– Якось мені зателефонувала знайома з Києва, яка через постійні обстріли змушена була народжувати в підвалі. У неї тоді не було ні одягу, ні їжі для немовляти. Все необхідне ми відправили. І фактично з цього моменту на телефон цілодобово приходила лавина повідомлень із проханням подібної допомогти.
Відправляє гуманітарну допомогу жінка найчастіше поштою. Так можна переконатись, що адресат її дійсно отримав. Адже не всі можуть дістатись до наявних центрів роздачі. Скільки конкретно посилок вдалось зібрати й відправити, Ірина вже не пам’ятає – перестала рахувати на півсотні. До волонтерки звертаються люди з усієї України. На перших етапах левова частка запитів стосувалась допомоги саме для породіль. Навіть коляски доставляли. А зараз – продукти харчування:
BGImage
– Інколи цілі сім’ї просять прислати щось поїсти, бо декілька днів голодні й залишилось лише дитяче харчування. От після таких повідомлень навіть не задумуєшся, чи важко тобі тут. Ти просто спочатку шукаєш, що в тебе вдома є, а потім телефонуєш знайомим, друзям і сподіваєшся, що в них є той зайвий пакет крупи.
«Якщо вам немає куди виїхати, то давайте до нас»
Родина Ничипорчуків у власному будинку приймала переселенців із різних куточків України. Дехто затримувався на декілька днів, хтось проживав тиждень. Ірина каже, що інколи навіть обличчя людей не запам’ятовувала:
– По суті, таке заселення у наш будинок розпочалось теж з історії про знайомих. Декілька років тому на відпочинку потоваришували з сім’єю з Харкова, обмінялись контактами і на тому все. А коли почалась війна, з ними зв’язалась. Кажу: «Якщо вам немає куди виїхати, то давайте до нас». Близько трьох тижнів вони, а це чоловік, жінка, дитина й кіт, гостювали в нашому будинку, згодом ми допомогли орендувати квартиру в Сарнах. І ось нещодавно, 13 листопада, вони повернулись у Харків. А бували випадки, коли 15 зовсім незнайомих людей заїжджали на ночівлю чи на декілька днів.
Зараз жінка збирає харчі, щоб відправити черговий автомобіль на Херсонщину. Допомагає волонтерити мама Оксана, дочка Романа, чоловік Сергій та син Данило. Вони ж і найважливіша моральна підтримка. Коли повідомлень з проханням про допомогу багато, то кожен з сім’ї бере в роботу своє й збирає посилку:
– Найтяжче, мабуть, запаковувати дитячі речі, бо ти розумієш, наскільки це зараз потрібно людям. Переймаєшся, щоб нічого не забути й найголовніше – аби все дісталось адресату, – розповідає 19-річна дочка Романа. – Був випадок, коли посилку з одягом, продуктами, обігрівачем і ліками відправили в Харків, але її ніхто не забрав. Вона повернулась назад. І ми досі не знаємо, що сталось з людьми, яким вона призначена. А найприємніше, звичайно, результат - коли отримав дякую і фото доставки.
«Ми просто люди, які в міру своїх сил і можливостей допомагають іншим»
Ірина Ничипорчук зазначає, що будь-яка волонтерська діяльність може розпочатися з однієї людини, але продовжуватися вже групою. Адже так і матеріально, й найголовніше морально легше:
– У жодному разі не позиціонуємо себе як волонтерську організацію. Ми просто люди, які в міру своїх сил і можливостей допомагають іншим. І таких у Сарнах, повірте, дуже багато. Ми одне одного знаємо, постійно комунікуємо в чатах і таким чином збираємо допомогу. Тобто не можна сказати, що є якийсь чіткий план, який допоможе за конкретний термін відправити необхідне, але ми точно намагатимемось.
Разом з тим Ірина додає – щоразу важче організувати збір, адже й волонтери теж втомлюються:
– Що мене мотивує продовжувати допомагати людям? Відверто кажучи, я часто переймаюсь, що можу не справитись і не відправити вчасно достатньо їжі, одягу, ліків. Але й відмовити нікому не можу. Тому найкраща відповідь: бо треба – ось це моя мотивація.
