Допомагають, ризикуючи життям: спогади волонтерів Сарненщини про поїздки на фронт

За 10 місяців повномасштабного вторгнення вони неодноразово були у багатьох «гарячих» точках фронту: евакуйовували, підтримували, забезпечували необхідним, а повертались додому лише для того, аби підготуватись до чергової гуманітарної поїздки. Це матеріал про волонтерів, які щоразу бачать контраст між зруйнованими містами на сході країни та вцілілими районами рідного краю й ось що вони розповіли.

Доставка авто на передову

Валентин Гаврильчик з перших днів війни їздить на передову в найгарячіші точки нашої країни – привозить бійцям надійні позашляховики та забирає на ремонт пошкоджені.

З волонтером спілкувались телефоном, чоловік саме ладнав чергову машину для бійців ЗСУ, тож часу на розмову було небагато. Скільки всього авто вдалось відремонтувати й відправити для потреб військових, волонтер вже не пам’ятає, каже: «З пів сотні так точно». Транспорт надають підприємці, небайдужі люди, міськрада, а вже запчастини здебільшого купує власним коштом.

Фактично кожне відправлене волонтером авто – це як мінімум одне врятоване життя. Адже на полі бою кожна хвилина важлива:

– Йде бій. Солдата поранили. Пішки його або взагалі не евакуюють, причини очевидні, або це буде довго, а з машиною шанси точно більші. Ось такі здавалося б «дрібниці», а рятують життя.

Кожна поїздка на фронт для волонтерів не менш небезпечна ніж для військових, адже окупанти не звертають уваги на будь-які позначки: «червоний хрест», «тут діти», «люди». Валентин каже, що неодноразово потрапляв під інтенсивний обстріл різних калібрів:

– Били по нас із 120-го, обстрілювали касетними боєприпасами з вертольотів за 400 метрів, та й на міну легко наїхати. Тому, чесно кажучи, назад можна й не повернутись. Вже скільки волонтерів загинуло.

Проте, не дивлячись на колосальний ризик, пан Валентин навіть не думає зупинятись й вже завершує підготовку до наступної поїздки в «гарячі» точки фронту:

– Мотивація проста, якщо не допомагати, то вся ця погань буде тут – у нас вдома. Тому я зроблю все, щоб вигнати їх з всієї української землі.

Волонтерство без перерв

Волонтери з ГО «Волонтерський центр «Сарни» нещодавно повернулися з чергової поїздки на схід України. Були в Донецькій і Харківській областях. Відвідали військових Сарненщини у 36-й, 40-й і 58-й бригадах. У дорогу вирушили 16 грудня, вночі. За словами керівниці центру Тетяни Жабчик, до пункту призначення дістались «без пригод», тому два завантажених буси під вечір наступного дня прибули в Покровськ.

Зустрілися із захисниками з двох бригад. Дехто саме приїхав з місця, де йшли важкі бої й на спілкування часу не було – перевантажили подарунки з одного автомобіля й попрощались, а інший бус у супроводі військових заїхав у село. Воно розташоване приблизно на 40 кілометрів углиб Донецької області. В населеному пункті було абсолютно темно.

Військові розповіли, що в хату, де вони мешкали, шість годин тому був приліт:

– Найімовірніше локацію «злили» місцеві жителі, щоб помститись. Адже напередодні прийшли до них люди та попросили генератор, який для наших вояків річ дуже потрібна, тому й відмовили. А незабаром після того візиту їх будинок обстріляли.

Ворожа ракета знищила частину будівлі та понівечила транспорт на подвір’ї. Пощастило, що більшість військових у момент обстрілу були на виїзді. Проте все ж один із них отримав контузію.

Зустрілися волонтери також із військовими 68-ї бригади. Від жителів села Тутовичі воїнам передали генератор, а також смаколики й інші необхідні речі.

Тетяна Жабчик розповідає, що з місцевими мешканцями майже не було можливості поспілкуватися, адже заїжджали в населені пункти в основному в темну пору доби. А під час денного маршруту обабіч дороги траплялось чимало розбитих, понівечених росіянами будинків, які покинули власники.

Лише перед виїздом з Харківської області вулицею йшли двоє чоловіків, привіталися до них українською мовою. Потім ще й жінка зупинилася біля їхнього буса, бідкалася, що в білорусі перебуває її син, який нині не може виїхати звідти. А ще подякувала за допомогу військовим. Люди є різні, як і в наших краях, так і на сході.

Минулого разу, як розповіла керівниця волонтерського центру Тетяна Жабчик, їхнє авто потрапило під ворожий обстріл, тож додому поверталися без сигналів поворотів і з однією фарою. Але всі дісталися цілими місця призначення, завдяки майстерності водія Олексія Круглика.

Дорога волонтера

Олексій Круглик волонтерить з 2014. На третій день повномасштабного вторгнення попри проблеми зі здоров'ям Олексій вирушив у Київ з гуманітарним вантажем. Згодом доставляли необхідне військовим і цивільним у населені пункти, що постраждали від російської агресії, разом із волонтерами Української церкви «Благодать» та ВЦ «Сарни». Зовсім нещодавно передали для потреб армії від місцевого підприємця Олега Нечитайла автомобіль «Татра». Готували його в поїздку всією громадою. А нині збираються везти військовим автомобільні скати.

Саме на сході України волонтер вперше потрапив під обстріл «Градами». «Лежу, – розповідає чоловік, – на землі, розум ясний, а руки й ноги наче дерев’яні, не слухаються. Хоча звикнути до вибухів неможливо, згодом у подібних ситуаціях усе ж почувався краще»

У сплюндрованих рашистами містах і селах волонтеру часто доводиться слухати розповіді-сповіді людей про горе та біль. Та є й краплинки радості від зустрічі з військовими-земляками, яким передавали не тільки вантажі, а й привіти від рідних, іменні передачі.

– Кожна людина має на своєму місці хоч трошки підтримувати армію, тоді ворога проженемо швидше. Бо, якби рашисти прийшли на захід України, вони не залишили б тут каменя на камені, розстрілювали б усіх, не запитуючи, якої ти церкви чи конфесії.