Мати не перестає промовляти «Ти ж обіцяв повернутися», а бабуся без упину просить пробачення у внука, що не вберегла. Молодші брати обіймають біля домовини то маму, то батька. У них війна забрала сина — 20-річного Дмитра Смика. Із загиблим героєм попрощалися в Сарнах.
У рідну домівку захисника привезли вранці, 7 вересня. Там сина, брата, друга, внука, товариша зустрічали, аби провести в останню путь. А вже за годину, о 12-ій, розпочалась поховальна церемонія у Свято-Покровському храмі.
Прощання з Дмитром Смиком
Дмитро Смик загинув 31 серпня від ворожого артилерійського обстрілу в Миколаївській області. Товариші розповідають, що він ніс службу у гарячих точках. Обіцяв відплатити росіянам за полеглих побратимів.
Посеред церкви стоїть закрита труна. На ній жовто-блакитний стяг. На фоні сліз і болю до присутніх лунають слова отця Леоніда, настоятеля Свято-Михайлівської церкви:
— Дмитро не встиг покохати, оженитися, не встиг здійснити всі свої плани. Його життя обірвали нелюди. Але він встиг виконати заповідь Христову: полюби ближнього свого як самого себе. Христос казав, що немає більшої любові, ніж життя покласти за ближнього. І в такому юному такому віці Дмитро виконав цю заповідь. Він поклав життя за своїх ближніх, за всіх кого знав і не знав. За те, щоб не пропустити те страхіття далі в країну.
Прощання з Дмитром Смиком
На подвір’ї церкви загиблого захисника зустрічає ще більше людей. Кортеж рухається містом, яке стоїть на колінах, до кладовища, що в мікрорайоні Село Сарни. Тут, неподалік від входу, відтепер ховатимуть усіх місцевих воїнів, які загинули, обороняючи Україну.
Матері Дмитра вручають жовто-блакитний прапор держави, за яку її син віддав життя. Звучить гімн. Родина востаннє обіймає домовину з сином. Три постріли в небо — і труну опускають в землю. Тепер він у небесному війську.
Прощання з Дмитром Смиком
Слава та вічна пам’ять Герою!
