Таїсія Маліванчук — 16-річна легкоатлетка та юна бігунка із Сарн, багаторазова призерка чемпіонатів України, чемпіонка області та амбасадорка здорового способу життя серед місцевої молоді. Її шлях — це розповідь про наполегливість, виклики змагань, важливість командної підтримки та постійне прагнення до нових вершин.
«Я розумію: якщо не переступати через себе, результат не прийде»
Як ти увійшла саме в легку атлетику? Що спонукало обрати біг і стрибки в довжину?
— Я з дитинства була надзвичайно активною: завжди любила бігати та стрибати з друзями. Пробувала різні гуртки – від плавання до танців, але постійно було щось «не те». Поки років п’ять тому не почався модуль фізкультури, де мене підштовхнули прийти на тренування на стадіон. Там займалася маленька групка з шести людей, де я була наймолодшою. Це було, як потрапити в інший всесвіт, де все нове та незнайоме. Але через те, що мені подобалось займатись, я швидко знайшла контакт в колективі.
Як легка атлетика змінила твоє життя і сформувала твій характер?
— Загалом спорт сприяє розвитку різних навичок: від дисципліни до керування емоціями. Щоразу, коли мені задають певний обсяг роботи на тренуваннях, а він стає все більше та більше, я розумію: якщо не переступати через себе, результат не прийде. Це постійна боротьба з власними сумнівами та втомою. Складно на змаганнях, важливо мати навички самодисципліни та керування над емоціями. Спорт вчить нас залишатися спокійними та впевненими в собі навіть у найскладніші моменти.
Які особисті якості ти вважаєш найважливішими для успіху в спорті?
— На першому місці — бажання і наполегливість. Якщо в людини немає цього внутрішнього вогню, то це може стати приводом кинути все. Багато хто дозволяє емоціям сказати «все, я більше не буду» або «значить, це не доля», але я вважаю, що саме подолання цих труднощів формує наш досвід і характер. Кожна невдача — це можливість вийти сильнішою і мудрішою.
Таїсія на чемпіонаті України.Фото: надане Таїсією Маліванчук
Як ти готувалася до чемпіонату України 2023 року, в якому стала переможницею?
— Я мала не надто вдалий сезон через кілька травм. Ці змагання були для мене різкі та непередбачувані. Я б не сказала, що була ідеально готовою, але форму якусь мала і змогла виступити на гарному рівні. Результат перевершив мої очікування, і хоча все відбувалося не так, як планувалося, цей досвід дав мені новий імпульс для розвитку.
«Особливо важливо отримувати мотивацію, а не насмішки чи знецінення»
Як і скільки ти тренуєшся, щоб підтримувати такий високий рівень виступів?
— По-перше, мені допомагає мій улюблений тренер Олександр Аврамишин. Дуже багато залежить саме від нього, адже він неймовірно крутий, чіткий у своїх рекомендаціях і завжди нас підтримує. Я щиро вдячна всесвіту за те, що маю саме такого тренера. По-друге, це колеги. Коли ми працюємо разом, це набагато ефективніше, ніж поодинці. Така взаємодія зміцнює командний дух, адже всі тренуються не лише для себе, а й підтримують одне одного. Вони поділяють спільне хобі, розуміють усі тонкощі й труднощі. А по-третє, рідні та близькі. Їхня підтримка відігравала велику роль у спортивному шляху. Особливо важливо отримувати від них мотивацію, а не насмішки чи знецінення. Це додавало сил і впевненості рухатися вперед.
Наскільки важлива для тебе підтримка команди та як вона впливає на результат?
— Співпраця — це нелегка справа, але приходить момент, коли ви стаєте єдиним цілим і розумієте, що працюєте заради спільної мети. Це неймовірне відчуття. Під час змагань у тебе все розписано буквально по хвилинах, і це викликає величезне хвилювання та мандраж. Але коли ти ділиш ці емоції ще з чотирма людьми, стає набагато легше. Атмосфера там просто поглинає.
Буває, що виходиш на доріжку, віриш у себе, але ноги тремтять. Над такими моментами ми багато працюємо, шліфуємо їх. Усі ці труднощі ми долаємо разом.
Таїсія Маліванчук з бронзою чемпіонату України.Фото: надане Таїсією Маліванчук
Як ти знаходиш баланс між навчанням, тренуваннями і особистим життям?
— Насправді, це дуже важко. Правду кажуть: на двох стільцях не всидиш, і рано чи пізно доводиться обирати — або навчання й особисте життя, або спорт. Але я вважаю, що можна знайти свій баланс і темп у житті, щоб усе встигати та виконувати. Так, це дуже важко, але кому легко?!
Звичайно, коли після школи йдеш на інтенсивне тренування, потім приходиш додому, то єдине бажання — просто лягти спати. Але розумієш, що навчання не чекатиме, і доводиться сідати за уроки. Особливо зараз, коли я в 11 класі й готуюся до НМТ, усе дається дуже тяжко. Але я намагаюся знаходити час і для відпочинку, і для роботи, щоб уникати вигорання. Як воно буде далі — побачимо, але я стараюся розподіляти все так, щоб не доводити себе до емоційного виснаження. Відновлення завжди потрібне.
Загалом балансувати можна довго, але є ризик впасти. Тому я просто нагадую собі, що зараз маю насолоджуватися життям і бути активною, адже через 10-20 років цього вже може не бути. Я розписую плани на день, бачу, що потрібно зробити, і стараюся їх виконувати, залишаючи час на відпочинок.
Які твої мрії та цілі на найближчий час у спорті?
— Якщо чесно, я намагаюся не мріяти. Якщо і ставлю цілі, то вони у мене більш приземлені. Я не загадую щось надто велике, наприклад: «Хочу стати олімпійською чемпіонкою». Так, потенціал є, але є й свої «але», оскільки я не можу знати, як складеться життя.
Зараз я просто працюю на найближчі чемпіонати України. Оскільки починається літній сезон, підготовка дуже активна. Після цього потрібно буде виконати кілька нормативів і, можливо, спробувати потрапити на змагання вищого рівня. Але, звісно, як буде — так буде. Найважливіше зараз — хоча б приїхати на чемпіонат і вийти на доріжку. А далі вже подивимося.
«Найголовніше — відволіктися від негативних думок та просто зробити свою роботу»
Хто є твоїм прикладом для наслідування серед спортсменів?
— Є багато талановитих атлеток і атлетів, за якими я спостерігаю й дивлюся скляними очима, думаючи: «Що ж це за люди такі?!». Вони неймовірно сильні та витривалі.
Серед українських спортсменів мені дуже подобається Анна Рижикова — бронзова призерка Олімпійських ігор та старша тренерка збірної України. Я захоплювалася її виступами на 400 метрів з бар’єрами, адже для мене це дуже складна та потужна дистанція.
Таїсія під час забігу.Фото: надане Таїсією Маліванчук
З міжнародних спортсменів мене надихають багато бігунів із Діамантової ліги. Також я захоплююся людьми, які пробігають марафони на 10–20 км або навіть ті самі 3 км, бо для мене такі дистанції даються важко та й бігаю на них я повільно. Проте важливо зосереджуватися на собі. Можна милуватися іншими, надихатися, але головне — не припиняти працювати.
Як підтримка родини та тренерів впливає на твої результати та амбіції?
— Надзвичайно впливають. Дуже приємно, коли вони сидять, чекають і з захопленням дивляться. Вони справді хочуть побачити, як ти біжиш, хвилюються за твої результати.
Загалом це дає такий шквал енергії, що хочеться виступати ще більше, показувати кращі результати, захищати свою громаду та область, а також показувати, що є талановиті люди та розвивати цей вид спорту.
Як ти відчуваєш різницю між індивідуальними виступами та командними змаганнями?
— Дивлячись, під яким кутом дивитися. Це наче один і той самий вид спорту, але в команді на тобі більше відповідальності, бо якщо раптом випаде паличка з рук, десь спіткнешся або щось піде не так, то винною будеш ти. Найголовніше в такий момент — відволіктися від негативних думок, позбутися їх, повірити в свої сили та просто зробити свою роботу. Адже, якщо один дозволить собі затормозити, весь ланцюг буде порушено, і це виб’є з колії. Але якщо на естафеті ми круто разом відіграли, то в усіх тільки позитивні емоції. На того, хто біг четвертий етап, усі налітають із криками радості, обіймаються, фотографуються. Саме так у нас було в Кропивницькому, Львові та Житомирі, де були дуже потужні естафетні команди. Ти і втомлена, і щаслива.
Таїсія з тренером Олександром Аврамишиним і колегами-легкоатлетками.Фото: надане Таїсією Маліванчук
Також мені подобається працювати над самостійними завданнями. Ти виходиш і розумієш, що ось час показати те, над чим працював. Це дуже хвилюючий момент, але коли виходиш на доріжку, тобі вже стає все одно, бо твій виступ — це щось неминуче, тому просто виконуєш те, що зобов’язана.
Яку пораду чи мотиваційні слова ти б дала тим, хто тільки починає свій шлях у легкій атлетиці?
— Хочу побажати прийти і спробувати, оскільки біг — це природно для людей. І як би важко вам не було, в жодному разі не опускайте руки. У вас має пройти певний термін тренувань, наприклад 2-3 місяці, аби спробувати всі деталі та побачити результат, і лише тоді зрозуміти, чи хочете далі цим займатися.
