Влад Робейко на третій день великої війни прийшов у військкомат. А вже на сьомий воював на Донбасі. Військовий з позивним Елвіс звільняв Херсон і боронив Схід, отримав осколкове поранення та контузію, але все одно повернуся до побратимів на передову. За бойові заслуги Влад отримав нагороду від генерала Залужного та подяку від військової частини. Доки син продовжує службу — нагороди отримує мама Тетяна. Саме вона й розповідає СарниNews.City про сина, яким пишається.
«Відчувала, що він піде на війну»
До повномасштабного вторгнення Влад працював у Рівному на заводі. 26 лютого 2022 року він повернувся в Сарни й одразу пішов у військкомат.
— Мені спочатку не зізнався. Але ж приїхав з усіма речами, тому я вже відчувала, що він піде на війну, — каже мама. — Раніше Влад проходив службу в Чернігові. А дослужував на Херсонщині — охороняв стратегічні об’єкти. Тому як тільки пішов добровольцем, його одразу ж забрали.
Хлопців відвезли на полігон. Влад дізнався, що якраз формують тактичну групу на Донбас. Тож був у числі трьох людей, які першими згодилися долучитись. Тоді й потрапив у 24-у окрему механізовану бригаду імені короля Данила.
Тетяна Робейко отримала нагороди сина.Фото: надане Тетяною.
З Донбасу на Херсон і назад
Попасна, Комишуваха, Дружківка — перші бої хлопці приймали на Донеччині. А потім їх перекинули на Херсон. Там, коли коли звільняли один із населених пунктів, потрапили в оточення.
— Вони 14 днів тримали оборону. Щоб вийти, їм потрібно було прикриття. Тоді на підсилення до них виїхав командир батальйону, хоча й сам мав поранення. Втрати були, але група вийшла, — розповідає пані Тетяна.
З Херсона Владислав приїхав додому. На відновлення мав 5 днів разом із дорогою.
— Я просила, щоб лишився на лікарняний, прооперувався, бо в нього два осколки в нозі лишилося, — пригадує мама. — Але, бачу, рветься назад до хлопців. Влад — сержант, командир відділення. Він у нас такий, що завжди йде вперед і веде за собою хлопців.
Владислав під час служби.Фото: надане сестрою Іванною.
У Бахмуті Влад отримав тяжку контузію. Група була в оточенні вагнерівців, потрапили під обстріл. Його відкинуло вибуховою хвилею. Впродовж місяця захисник лікувався в госпіталі.
— З таким пораненням його можна було комісувати на 2-3 лінію оборони, бо він не відновився. У нього є тремор, впав зір, шум у вухах. Просила не їхати, побути вдома вдома, підлікуватися. А він каже: «Мамо, загинуло стільки моїх хлопців, а в мене якась там контузія». Зібрав речі і поїхав. Мені, як мамі, залишається лише його підтримувати.
Після контузії командир наполіг, щоб Владислав пройшов навчання з управління дронами, оскільки за станом здоров’я йому ще тяжко чути вибухи й інші гучні звуки. Нині він — навідник важкої артилерії. Разом з побратимами виїжджають на позиції, працюють, коригуючи цілі. Також саме Владу командир довірив підготувати нову тактичну групу. Тому він відучився на інструктора і займається професійною підготовкою бійців.
Владислав пройшов навчання по управлінню дронами.Фото: надане сестрою Іванною
«Наше потужне коріння — в ньому було завжди»
У моменти, коли пані Тетяна відчуває важкість на душі, вона переглядає речі сина. З-поміж інших — фігурка козака-характерника, яку вирізав Влад.
— Я лише зараз почала задумуватися, звідки в нього цей націоналізм, — міркує мати. — І зрозуміла, що з самого дитинства. Це проявлялось в іграшках, які він обирав, книжках, які читав. У нього всі зошити шкільні до половини списані класною роботою, а в іншій частині — всілякі танчики. Він багато вивчав про козаків-характерників. Той наш дух, наше коріння потужне — в ньому були завжди.
Старша сестра Влада Іванна почувалась у сім’ї меншою. Бо брат завжди заступався та піклувався про неї:
— У нього загострене почуття справедливості. Він завжди заступався за менших. А якщо малими наробимо якусь шкоду, то він завжди брав вину на себе, щоб нікому не дісталось. Якщо когось ображають, міг втрутитися в суперечку чи навіть бійку. Він дуже принциповий у таких питаннях.
«Командир — це мотивація для хлопців, тому Влад завжди з ними»
Тетяна Робейко ніколи не збирає передачі лише для сина. За понад рік вона вже вивчила, що полюбляють хлопці, кому передавати консервовані помідори та скільки відбивних смажити:
— Влад завжди пише кому та що треба. Ми збираємо передачу всім хлопцям. Коротше, у нас закруток вже нема. Я і в сусідів повибирала помідори, бо один хлопець дуже їх любить. А ще кажуть, що вельми хочуть моїх відбивних. Я набираю м’яса, день відбиваю, ніч смажу, щоб свіженьке було. І питаю потім у Влада: «Ну як хлопцям?». Каже, що жують задоволені, навіть без хліба. Він завжди щось замовляє для хлопців. Віддав би все, що міг.
У Владислава вже є нагорода за звільнення Херсона. Тепер додалась ще одна — нагрудний знак «Золотий хрест» від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Є хлопці, які завдячують Владу врятованим життям і здоров’ям.
Нагороди Владислава Робейка.Фото: надане Тетяною.
— Він дуже жертвує собою. Завжди прикриває, витягує своїх. Одного побратима витягнув - його у п’ятку поранили. З тих пір має позивний Ахіллес. Креативу та позитиву вони навіть на війні не втрачають. Командир — це мотивація для хлопців, тому Влад завжди з ними, — ділиться сестра Іванна.
— Мабуть, цю нагороду присвоїли і через сильну мотивацію хлопців. Незважаючи на те, що вже понад рік триває війна, — роздумує мама Тетяна. — Є ж випадки, коли бійці не витримували далі воювати. А ці навпаки рвуться вперед. Вони дуже злагоджені. В них реально своя військова сім’я. Влад дуже береже своїх хлопців. І командир батальйону у свою чергу їх цінує. Бо такі групи, як у Влада, дуже вмотивовані й результативні на полі бою.
Від редакції: Тетяна Робейко погодилась на інтерв’ю з редакцією СарниNews.City, щоб показати: важливо знати тих, хто щодня захищає нас титанічними зусиллями. Імена захисників і воїнів, серед яких наші рідні, друзі, знайомі, однокласники чи колеги. Наша вдячність і визнання потрібні їм сьогодні.
Якщо ви хочете розповісти історію захисника/захисниці з Сарненщини та довіряєте цю місію нашій команді — напишіть нам у Facebook чи Instagram.
