Анатолій Царук обрав медичну професію у цивільному житті та став вправним гранатометником, долучившись до Збройних сил України, а згодом до Національної гвардії. Під час ворожого артилерійського обстрілу на Луганщині воїн загинув. В останню путь його проводжали в рідному місті Сарни.
Старший солдат Анатолій Царук
Портрет загиблого воїна.
Анатолій Царук народився та проживав у місті Сарни. Після закінчення місцевої школи здобував освіту у Рокитнівському медичному коледжі. Згодом працював у Сарненській стоматологічній поліклініці зубним техніком.
21 лютого 2019 року Анатолій підписав трирічний контракт і проходив службу у 24-й окремій механізованій бригаді Збройних сил України. 21 лютого 2022 року повернувся до своєї родини, та ненадовго. Бо 24 лютого знову став на захист України військовослужбовцем бригади НГУ «Азов».
Анатолій Царук загинув 9 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання напередодні свого дня народження. 10 серпня йому мало би виповнитися 48 років. Його життя обірвалося на території Серебрянського лісництва Кремінського району Луганської області.
— Це 77-й шановний член нашої громади, який загинув від початку повномасштабного вторгнення. Анатолій Петрович не шукав легких шляхів. 24-а окрема механізована бригада імені короля Данила і бригада спецпризначення «Азов» — це підрозділи, які, починаючи з 2014 року, покрили себе бойовою славою. У бригаді «Азов» кожного воїна можна сміливо назвати героєм. Це бригада, яка пліч–о-пліч з силами спеціальних операцій Збройних сил першою йде на штурм ворожих позицій і відкриває дорогу для решти збройних підрозділів, — зазначив Олександр Сварицевич, екскомандир військової частини А0153.
Провести Анатолія Царука в останню путь і віддати шану зібралися містяни на центральній площі Сарн. Поховали загиблого захисника на Алеї Героїв, що на вулиці Шарпака в Сарнах. У нього залишилась родина: дружина, двоє доньок, мати та сестра.
— Сьогодні ми ховаємо Героя. Анатолій був таким і в мирному житті, обравши одну з найгуманніших професій — професію медика. Допомагав людям. Ще до початку повномасштабного вторгнення друг Марк — таким був його позивний в «Азові» — вступив в ЗСУ. У бригаді «Азов» Анатолій служив у розрахунку станкового протитанкового гранатомета — це серйозна зброя. І він разом з артилеристами висунувся першим на бойові позиції на Луганщині. Зараз на ці позиції заступає наша бригада. Він був одним із перших, хто мав тримати ворога, щоб дати змогу іншим висунутися на свої позиції, висунутися «на нуль». Загинув під час артилерійського обстрілу, боронячи своїх побратимів. Анатолій прожив не дуже довге, але насичене життя. Він створив родину і мав великі плани. Тепер він серед небесного воїнства боронитиме України з небес. І я переконаний, що всі ми, кожен на своєму місці, у мирній або воїнській праці мусимо довести йому те, що його життя, це безсумнівно, і його загибель не була даремною. Ми мусимо вибороти перемогу, а після неї облаштувати нашу Україну, щоб вона стала найкращою державою, найкращою для нас перш за все, — звернувся до присутніх побратим полеглого воїна.
