16 жовтня перестало битися серце Любові Сороки — фольклористки, солістки, методистки Палацу культури, очільниці фольклорно-автентичного колективу «Мазурки». Людини великого таланту й безмежної любові до української пісні.
Любов Сорока жила піснею й для пісні. Вона була переконана, що українська народна творчість — це не минуле, а жива пам’ять, яку треба берегти.
— Переймайте від своїх бабусь усі традиції, усе, що можете, усе, що будете пам’ятати, — говорила вона в одному з інтерв’ю для СарниNews.City.
Її голос лунав на численних сценах і завжди торкався душі слухачів. Вона охоче збирала автентичні пісні у селах Полісся, часто вирушала в експедиції, щоб записати старовинні мелодії та тексти від людей, які їх пам’ятали з дитинства.
— Заїжджаємо в село, нікого не знаємо. Питаємо, хто гарно співає. І повірте, люди в селі знають дуже багато. Якщо розговоритися, якщо побачать, що ви з добрими намірами, то готові віддати вам усе, — згадувала Любов Сорока про студентські роки.
Так вона знаходила десятки історій, пісень і обрядів, які берегла, відтворювала та популяризувала.
З піснею Любов Сороку пов’язувало все життя. Ще у школі вона приєдналася до колективу «Мазурки», який потім й очолила. Згодом навчалася на кафедрі музичного фольклору в Рівненському державному гуманітарному університеті. Під час навчання виступала у складі професійного колективу «Горина».
Вона представляла Сарненщину на численних конкурсах, серед яких і всеукраїнський фестиваль «Червона рута», де виконувала поліські пісні, зібрані в селах Корост і Кричильськ.
— Для мене участь у «Червоній руті» — можливість відчути себе частиною великої української музичної родини, де кожен голос має значення і кожна пісня звучить із серця. Це шанс поділитися своїми емоціями, думками та творчістю з людьми, які розуміють і цінують українську музику, — розповідала Любов про свою місію на фестивалі.
Світла, щира, справедлива — Любов Сорока залишиться в пам’яті колег, друзів і всіх, хто чув її голос, як людина, яка зберігала живу нитку між минулим і сьогоденням. Вона ділилася не лише піснями, а й вірою в те, що культура — це серце громади. І це серце, завдяки їй, ще довго битиметься в поліських мелодіях.
Світла пам’ять і вічна шана Любові Сороці.
