Ганнуся Машіро із селища Клесів вже понад десять років колекціонує старовинні речі та відновлює предмети побуту, зберігаючи в них історію і настрій часу. Її захоплення переросло у блог і спосіб говорити про українську культуру через деталі. СарниNews.City розпитали жінку про її особливе хобі.
Про село, людей і щасливе дитинство міленіалів
Ганнуся Машіро народилась і виросла в мальовничому і багатому на корисні копалини селищі Клесів на Сарненщині. Навчалася у медичному коледжі та кілька років працювала за спеціальністю — завідувачкою ФАПу і медсестрою на заводі. Сьогодні її життя змінило напрям: вона працює у сфері туризму, разом із чоловіком виховує двох доньок й активно розвиває власний блог, який так і називається Ганнуся Машіро «Про село, людей і щасливе дитинство міленіалів».
Її сторінка — це не просто контент, а теплий світ сільського життя: старі хати, щирі люди, побут без фільтрів і ностальгія за дитинством. Саме ця щирість принесла їй понад 20 тисяч підписників і мільйонні перегляди відео.
— У мене багато хобі і захоплень: малюю петриківський розпис, плету вироби з соломи. Маю онлайн-магазинчик, де продаю свої вироби, — ділиться СарниNews.City Ганнуся. — Дуже люблю фотографувати та знімати відео, особливо старі будинки, вікна, бабусь, дідусів, домашніх тварин — усю цю сільську романтику. Відео виходять щирі й душевні, тому набирають мільйони переглядів. Я просто роблю те, що люблю, а людям відгукується — вони підписуються. Тож тепер я трішки блогерка з аудиторією у 20 тисяч. І маю ще одне захоплення — колекціоную старовинні речі.
Петриківський розпис у виконанні Ганни.Фото: Надане Ганнусею Машіро
«Глечики досі пахли молоком»: як усе почалося
Історія колекції почалася близько 10 років тому — з випадкової знахідки. На горищі в родичів чоловіка у Вінниці побачила старі глиняні глечики, які належали ще бабусі та прабабусі. Саме тоді Ганнуся відчула: це більше, ніж просто речі.
— Хоч вони багато років стояли на горищі, припали пилом, але ще й досі пахли молоком. Ті глечики (їх було 7-8) мені подарували. Я привезла їх додому, і вони зайняли почесне місце на моїй кухні — на печі, підвіконні і столі. Деякими користуюсь: наливаю туди кисіль чи молочко, а інші слугують вазами для квітів, — розповідає колекціонерка.
Колекція глечиків.Фото: Надане Ганнусею Машіро
Сьогодні її колекція налічує вже понад сотню експонатів. І це не просто речі — це частинки історії:
- глечики, макітри, куманці;
- чайні сервізи, цукорниці, вази, чайники;
- тарілки, бутлі, банки;
- фарфорові статуетки;
- вишиті рушники, наволочки, підзори, серветки;
- самовари, радіола, фільмоскоп;
- гармошка, чемодани, книги і пральки;
- три настінні килими, вишиті вручну хрестиком на мішковині;
- васильківські лембики-баранці.
Усі вони створені українськими виробниками, більшості з яких вже не існує. Саме тому вони мають особливу цінність.
— А ще є стара дерев’яна скриня, яку я хочу відреставрувати, розписати й складати туди свої скарби. І взагалі маю багато цікавих речей — усе не встигаю перерахувати, все в голові. Хочу зберегти та передати ці залишки тієї культури майбутнім поколінням, бо такого більше не роблять і поступово воно зникає, — ділиться Ганна.
Деревʼяна скриня.Фото: Надане Ганнусею Машіро
«#урвала»: як знахідки потрапляють до Ганни
Колекція поповнюється не лише завдяки пошукам на барахолках чи в інтернеті. Також Ганна любить шукати цікаві експонати у закинутих будівлях.
— Часто експонати самі приходять до мене. Родичі та друзі знають мою любов до старих речей, тому, коли приходять мене вітати, приносять не банальні подарунки, а колишні сервізи у чемодані, набори розписаного посуду, пральки, перев’язані бантиком, або старі скрині. І я від цього неймовірно радію! — зазначає блогерка.
У своєму блозі вона навіть має рубрику «#урвала», де ділиться новими знахідками. Багато речей дарують люди з її села, чим Ганна дуже тішиться:
— Минулого тижня не було дня, щоб мені хтось щось не приніс: сусідка питає, чи потрібен глечик; хтось передає через чоловіка; стукають у двері — а там цілий мішок вишивки; заходжу в аптеку — а там чекає сюрприз-статуетка; на роботу привезли щось цікаве; а іноді встаю вранці, виходжу на подвір’я, а на лаві стоїть самовар і повідомлення у Viber: «Передав вам подарунок», і навіть не знаю, хто це. Усі ці історії я збираю та ділюся у соцмережах під тегом #селоілюди.
Серед усього найбільше Ганнуся любить фарфорові статуетки. Каже, що може розглядати їх годинами. Кожна з них — це сюжет, емоція, характер. Жінка додає: це маленькі історії, які застили у формі.
Ганнуся не хоче, щоб її колекція залишалася лише домашнім захопленням. У неї є велика мрія — створити цілий культурний простір.
Вона планує знайти стару дерев’яну хату, відреставрувати її, розписати і наповнити своїми скарбами.
Це має бути місце, де проходитимуть майстер-класи, відбуватимуться вечорниці, готуватимуться страви з печі, оживатиме українська традиція.
— Це, мабуть, хобі, яке буде зі мною до кінця життя. Скільки житиму — стільки й буду розширювати та примножувати колекцію, бо я це обожнюю. Зараз для мене головне — сім’я. Якщо займатися колекціонуванням серйозно, потрібно багато часу і ще більше коштів. Але це точно другорядне, хоча іноді думаю день і ніч, де знайти і як придбати статуетку «Карась і Одарка» не за всі гроші світу, — додає Ганнуся Машіро.
Що було раніше
Сарненські спортсменки успішно виступили на чемпіонаті України з пляжної боротьби в Києві. Софія Кушнір отримала звання заслуженого майстра спорту та здобула «срібло». Дар’я Тищенко також стала срібною призеркою, а Маргарита Цицюра та Марія Тищенко вибороли «золото». Усі вони за підсумками змагань пройшли відбір на чемпіонат Європи, який наприкінці травня відбудеться в Хорватії.
