Минулого року історія 32-річної Ганни Яковець із села Чудель об’єднала сотні небайдужих людей. У молодої жінки діагностували гострий промієлоцитарний лейкоз — небезпечну форму раку крові. Люди допомагали коштами, молилися, підтримували словами. Сьогодні Ганна продовжує лікування, але найважчий етап уже позаду.
Каже, тепер її історія — не лише про хворобу: «Вона про страх, віру, підтримку і бажання жити. Я не обирала цей шлях, але він навчив мене цінувати кожен день, кожну посмішку і кожну добру людину, яка зустрілася на моєму шляху».
«У мене майже не було часу усвідомити почуте»
Усе почалося із сильної втоми. Ганна відчула сильний занепад сил і звернулася до лікарів. Перші аналізи показали критично низькі показники крові. Далі були додаткові обстеження, після яких, у червні 2025 року, жінка почула діагноз — гострий промієлоцитарний лейкоз.
— У мене майже не було часу усвідомити почуте, адже лікування потрібно було розпочинати негайно. Найбільше я боялася навіть не за себе, а за те, як розповісти про це своїм рідним. Я розуміла, який біль і страх принесе їм ця новина, — розповідає Ганна.
Лікування розпочалося після консультації з гематологом. У Рівненській обласній клінічній лікарні імені Юрія Семенюка її лікарем була Людмила Хохлюк.
— Вона стала для мене людиною, якій я повністю довірилася. Хочу висловити щиру подяку їй та всій її команді за професіоналізм, людяність і турботу. Завдяки таким лікарям пацієнти знаходять не лише лікування, а й надію, — ділиться жінка.
Попереду були інтенсивна терапія, консолідація та підтримуюче лікування.
— Я не можу сказати, що лікування можна поділити на легші й важчі періоди. Це була хіміотерапія, і легкого в ній нічого не було. Увесь цей час супроводжували побічні реакції, сильний біль, страх і невідомість. Кожен етап мав свої випробування, — зазначає Ганна.
«Я перечитую повідомлення і досі, зі сльозами на очах»
Після публікацій про Ганну та те, з чим вона зіткнулась, на допомогу відгукнулися сотні людей. Саме завдяки їхній підтримці вдалося придбати необхідні ліки, які були важливою частиною лікування.
— Ця ситуація навчила мене ще більше цінувати підтримку людей. У найважчий період я побачила, скільки людей переживають за мене, моляться, підтримують і готові допомогти. Це було дуже цінно для мене, — ділиться Ганна Яковець. — Ви навіть не уявляєте, скільки я отримувала повідомлень зі словами підтримки — не лише від знайомих мені людей, а й від тих, кого я ніколи раніше не знала. Я перечитую їх і досі, зі сльозами на очах.
Пережите змінило її ставлення до багатьох речей. Сьогодні слова «чудеса існують» для Ганни — це не просто гарний вислів, а те, що вона відчула на власному досвіді:
— Боже чудо для мене — це вчасно поставлений діагноз, лікарі, які боролися за моє життя, люди, які підтримували мене у найважчий момент, і кожен день, який я маю можливість проживати. Під час хвороби я часто чула слова: «Ти сильна». Але я хочу сказати: дякую Господу за ті сили, які Він мені давав, за віру і за людей, яких посилав на моєму шляху.
Найбільшою опорою для жінки став її чоловік. У найважчий період життя він залишався поруч та тримав за руку. Ганна проходила цей виклик життя не одна:
— У мене було надійне плече, на яке я могла спертися, коли було страшно, коли було боляче, і коли здавалося, що сил уже немає. Це людина, яка переживала кожен мій етап, кожну новину, кожну перемогу і кожну складність разом зі мною. Були моменти, коли мені було дуже важко, коли страх і виснаження брали верх, але лише його погляд не давав мені здатися.
Чоловік завжди підтримував Ганну.Фото: Надане Ганною
Саме під час боротьби з хворобою Ганна по-справжньому зрозуміла значення віри.
— Віра — це щось більше, ніж просто надія. Це внутрішня сила і спокій навіть тоді, коли ти не бачиш усього шляху попереду, — зазначила жінка.
Як хвороба змінила погляди на життя
Після всього пережитого Ганна зізнається, що життя стало не таким, як раніше:
— Коли приходить хвороба, у тебе перед очима пролітає все життя, але водночас ти вперше починаєш бачити його чітко. Відбувається миттєве перезавантаження цінностей. Те, що раніше здавалося катастрофою, стає дрібницею, а прості речі — такі як тиша спокійного ранку чи розмови з рідними — набувають величезної ваги.
Ганна досі пам’ятає розгубленість, страх і невідомість перших днів після встановлення діагнозу. Саме тому її слова сьогодні адресовані тим, хто лише починає цей шлях:
— Перш за все — моліться, бо це наша зброя. Вірте всім серцем у чудо, як би тяжко вам не було зараз. І ніколи не бійтеся просити про допомогу, адже відчуття підтримки теж додає багато сил. Сам по собі діагноз — це ще не вирок. І якщо у своєму житті ви почули ці страшні слова, головне — не падайте в паніку, бо саме цього хвороба від вас і чекає. Не давайте їй такої переваги. Боріться до останнього, будьте сильнішими за обставини та міцно тримайтеся за життя.
«Моє серце переповнене вдячністю»
Сьогодні Ганна продовжує підтримуючу терапію, регулярно здає аналізи та приймає ліки. Попереду у неї шлях відновлення. Це випробування, каже жінка, навчило не будувати ілюзорних планів на далеке майбутнє, а просто жити тут і зараз, усім серцем дякуючи за кожну прожиту хвилину.
Жінка щиро вдячна кожному, хто був поруч у найважчий період її життя:
— Сьогодні ви навіть не уявляєте, наскільки моє серце переповнене вдячністю. Я щодня дякую Богу за дароване життя, за те, що молитви були почуті. Дякую за те, що ви не залишилися байдужими до мого випробування, за кожне добре слово, за кожну молитву і руку допомоги. Саме ця підтримка відіграла важливу роль.
Зізнається, що довго вагалася, чи погоджуватися на це інтерв’ю. Зрештою зрозуміла: ця розмова потрібна не лише їй.
— Коли мені запропонували дати інтервʼю, спочатку вагалася, чи хочу ворушити все що пережила, але зараз я дякую СарниNews.City, це ніби підсумок і усвідомлення, який величезний шлях пройдено, — підсумовує Ганна. — Я відкриваю тут своє серце з однією метою — щоб моя історія відгукнулася в чиїйсь душі й подарувала віру в те, що дива трапляються.
