Ранок вівторка та четверга у Сарнах для групи жінок розпочинається із глибокої турботи про своє емоційне та фізичне здоров'я. У Центрі психосоціальної підтримки «Життя» двічі на тиждень проводять ранкову гімнастику. Саме під час цих занять створюється безпечний простір для емоційного розвантаження, де жінки, родини яких по-особливому торкнулася війна, підтримують одна одну та відновлюють сили.
Простір, де повертають сили: що таке центр «Життя»
Центр психосоціальної підтримки «Життя» вже три роки є осередком фахової допомоги в Сарненській громаді. Створений за підтримки міжнародних партнерів, цей комунальний заклад надає безкоштовну психологічну, соціальну та реабілітаційну допомогу. Пріоритетним напрямком є підтримка ветеранів, військовослужбовців та їхніх родин, зокрема сімей полонених і зниклих безвісти. Команда центру об'єднує дитячого та дорослих психологів, лікаря психіатра та реабілітолога. Для відвідувачів тут облаштували комфортні кабінети, кімнати для групових занять та сучасну тренажерну залу, яка стала важливим інструментом тілесної терапії.
Рух, що допомагає дихати
Ранкова гімнастика, що проходить щовівторка та щочетверга о 9:00, виникла як відповідь на щирий запит самих відвідувачок. Психологиня та психотерапевтка центру Людмила Руднічок розповідає, що раніше на базі закладу діяв проєкт із професійними тренерами з йоги та танцювальної терапії. Коли він завершився, потреба у русі та спілкуванні нікуди не зникла.
Заняття з гімнастики.Фото: Юлії Воркевич
— Жінки самі звернулися з проханням продовжувати заняття, — ділиться Людмила. — Спочатку це була просто заміна, але, бачачи їхню зацікавленість, ми зробили це постійною практикою. В основному до нас приходять члени сімей військовослужбовців, зокрема жінки з родин безвісти зниклих. Життя в умовах невизначеної втрати — це найтяжче випробування. А гімнастика дає можливість хоча б трохи зняти напругу та вивільнити емоції. Тут вони почуваються вільно, відчувають себе потрібними, а головне — бачать, що їх розуміють.
Пані Людмила підходить до процесу комплексно: фізичні вправи поєднуються з психоедукацією, дихальними техніками та м'язовою релаксацією. Поступово жінки почали користуватися масажним кріслом, а згодом — і тренажерним залом. Фахівчиня наголошує, що прогрес відбувається маленькими кроками, але результати вражають. Відвідувачки стали настільки впевненими, що іноді, за відсутності тренерки, самостійно організовують і проводять заняття, ділячи вправи між собою та підтримуючи одна одну.
Заняття з гімнастики.Фото: Юлії Воркевич
Слова тренерки підтверджує 68-річна відвідувачка Любов Андріївна, для якої ці заняття стали справжнім джерелом життєвої енергії:
— Я із задоволенням приходжу в центр «Життя», щовівторка і щочетверга у нас руханка. Зранку я отримую такий заряд енергії, такий щасливий момент на весь день, що хочеться жити, творити, любити життя і любити себе. У нас дуже хороший колектив, а Людмила — не тільки тренерка, а й чудова психологиня. Вона завжди вчить нас дякувати собі за те, що ми прийшли і позаймалися, вміє мотивувати та заряджати позитивом. Дякуємо, що в нас є такий простір, і дякуємо собі, що ми активні та прагнемо бути здоровими тілом і душею.
Заняття з гімнастики.Фото: Юлії Воркевич
Хоча пріоритетом центру залишаються військові та їхні родини, двері закладу відкриті для всіх мешканців, які мають потребу у підтримці. Фахівці центру постійно розвиваються та опановують нові методики, адже сьогоднішні запити суспільства кардинально відрізняються від тих, що були до початку повномасштабної війни.
«Я йду сюди, як до своєї сім'ї»
Галина Миколаївна, 70-річна мати безвісти зниклого захисника, знайшла у центрі «Життя» свою другу родину.
— Коли я прийшла сюди вперше, то одразу зрозуміла: тут люди, які мене справді розуміють і підтримують, — з трепетом розповідає пані Галина. — Дівчата з центру на зв'язку цілодобово, психолог постійно з нами. Самостійно витримати цей біль просто неможливо. Я йду сюди, як до своєї сім'ї. У нас є група підтримки, ми збираємося раз на два тижні по понеділках на дві години. Говоримо про своє, вчимося в'язати, плести макраме, малюємо. Коли йдеш звідси, здається, що шматочок твого горя залишається там, і стає трішечки легше дихати.
На занятті з гімнастики.Фото: Юлії Воркевич
Пані Галина зізнається, що підтримка команди центру дає їй сили не здаватися. Жінки разом їздять на екскурсії, організовують зустрічі та не залишають одна одну наодинці з проблемами.
— Відчуваєш, що ти ще є. Що тобі треба триматися, бо треба дочекатися. Де б мій син не був, мені треба його знайти. Якби не ці люди, не їхнє розуміння та опіка, я не знаю, як би впоралася. Вони мене не залишають, у якому б стані я не була, — підсумовує жінка.
Що було раніше
На початку 2026-го у Центрі психосоціальної підтримки «Життя» в Сарнах відкрили сімейний терапевтичний простір. Він працює як місце підтримки й опори сімей, що прагнуть зміцнити і зберегти стосунки в умовах війни.
