Шановні читачки та читачі, щойно розмістив на сайті електронної демократії E-DEM петицію «Якщо кожен із нас по-справжньому любить Сарни, то не може спокійно спостерігати, як руйнують будівлі царської та польської забудови». Ви можете підтримати її, якщо мешкаєте в Сарнах або в іншому населеному пункті міської територіальної громади, Вам вже виповнилося 18 років і маєте смартфон або комп’ютер.
Не будьмо байдужими, збережімо для майбутніх поколінь характерний тільки для Сарн архітектурний портрет, пам’ятні історичні забудови кінця ХІХ—50-60-х та наступних років ХХ століття. Якщо петицію до 1 грудня цього року підтримає хоча б 290 активних патріотів міста, то викладені в ній пропозиції мають розглянути на сесії міської ради й прийняти відповідне, справді історичне рішення. Можливо, у когось із Вас виникнуть технічні проблеми із підписанням тексту петиції й немає нікого поруч, хто зміг би допомогти, зверніться в редакцію газети «Сарненські новини» та інтернет-видання СарниNews.City, які надають інформаційну підтримку по роботі сайту, і Вас обов’язково проконсультують. Контактний телефон: (099) 170-68-08.
Хтось, можливо, невдоволено прокоментує, що на даний час є більш важливі проблеми для розв’язання, аніж збереження матеріальної культурної спадщини. Безперечно. Але якщо ви справжній патріот міста, воно для вас найдорожче, найрідніше й найгарніше у світі, то зрозумієте мене й підтримаєте.
…Люблю будь-якої погоди та пори року пройтися вулицею Просвіти-Кірова-Гендльової-Торгової, яка виникла у 20-ті роки минулого століття. Якою ходили дорогі мені діди й бабусі, незабутні батьки, чисельна рідня, знайомі. І де, на щастя, так багато збереглося старих будівель. Тут панує особлива аура, часом здається, що ніби зупинився час. Що ось тобі назустріч вийдуть і привітаються сарненці, котрі закладали прилеглу до залізниці частину нині найбільшого в області райцентру з майже шестивіковою (!) історією (з дати першої письмової згадки про місцевість під назвою «Сернь на Случі» (1442 рік). Це дослідила Раїса Тишкевич у своєму краєзнавому нарисі «Сарни» (Рівне, 2016 рік, стор. 20-21).
Ось біля магазину, на розі вулиць Просвіти та Весела, ніби чую гучну розмову євреїв (в певні періоди населення Сарн на 75% становили люди саме цієї національності). За мною наче йдуть і розмовляють більш зрозумілою мені польською мовою. А біля будинку Венславського (кінотеатр імені Кірова) збираються на своє засідання члени російського товариства чи Комітету допомоги голодуючим в радянській Україні, серед яких і мій батько... «Придивляюся пильніше: під руку зі своєю молодою дружиною, вчителькою Варварою Олександрівною, йде, схиливши до неї голову, юрист, голова Сарненської «Просвіти» Іван Єрмолайович Савчук, друг нашої сім’ї. Іншого разу бувають «побачення» з машиністами паровозів у блискучих білих піджаках і таких же перчатках, польськими жовнєжами (військовими), ажурними бричками, в яких сидять гімназисти, поважні пари або весела компанія.
А це вже справжнісінька картинка початку 50-х років. До райвідділу міліції (нинішній історико-етнографічний музей) під’їхала вантажівка з озброєними правоохоронцями і її одразу оточуємо ми, учні молодших класів та підлітки. Бо знаємо, що привезли чергову партію справжньої зброї, зібраної чи то після сутичок із підрозділами ОУН-УПА або вилучених при обшуках житла громадян. Суворі «дяді Стьопи» нерідко нам підморгували й дозволяли із задніх коліс чи фаркопу глянути на карабіни, автомати, гранати, навіть кулемет і набої з патронами й снаряди…
Буде, вважаю, великий гріх, якщо не збережемо цю вуличку, допускатимемо на майбутнє незграбні добудови або ж зведення багатоквартирних будинків. Або якщо з місцевого бюджету чи інших джерел не допоможемо родині підприємця Петра Ничипоровича Краська реставрувати приміщення колишнього кінотеатру у 50-70-ті роки та центру культурного життя містян у 20-30-ті ХХ століття. Було б пречудово, якби вдалося відновити синагогу, що згоріла вже в радянські часи на цій вулиці.
Здається, уже не знайдеш недоторканих царських дерев’яних бараків, де жили перші залізничники по вулицях Залізничній, Привокзальній, Вишневій (Лісній) та інших.
Декілька років тому фахівці обстежили залізничний вокзал, який, напевно, може належати (треба дослідити) до національної пам’ятки архітектури ХІХ століття. І дійшли висновку, що для його реставрації та призупинення осідання споруди необхідно не менше 100 млн гривень. Немала сума. Все, правда, пізнається в порівнянні. Це нинішня вартість 4 км капітального ремонту траси Старокостянтинів—Городище на відрізку від Немович до Ремчиць. Скажіть, Ви уявляєте Сарни без нинішнього приміщення залізничного вокзалу? Це вже певний код міста, його неодмінний атрибут, історична будівля.
Боляче також спостерігати, як руйнується по вулиці Соборній добротне приміщення колишнього районного відділення Держбанку СРСР і Нацбанку «Україна». Тут після реконструкції та ремонту міг би бути ще на сотню років діловий центр Сарн чи якась інша корисна та потрібна інституція територіальної громади. А занедбаний колишній ресторан із казино у 30-х роках (навпроти нинішньої дистанції сигналізації і зв’язку) можна було б переобладнати під гуртожиток для соціально незахищених громадян.
А які ви бачите культурні пам’ятки у місті й громаді, які маємо зберегти, по-господарськи, з розумом використовувати? Прошу писати до «Сарненських новин», інтернет-видання СарниNews.City, мій блог у ньому, соціальних мереж.
