Чесно кажучи, востаннє на грі «Маяка» я був ще в далекому 2007, разом зі своїм однокласником Русланом. А з моменту переїзду до Києва в 2012-му ніколи не бував у Сарнах під час регулярного сезону, хоча й намагався стежити за успіхами місцевої команди. Я досить активно спостерігав за всіма попередніми етапами плей-офф, переглядаючи онлайн-трансляції ігор. Ще на етапі півфіналу в мою голову закралася думка у випадку успіху відвідати один із фінальних матчів у Сарнах, але доля, а точніше — регламент, склалися інакше. Ще у минулому році фінальний етап Кубку розігрувався в двох поєдинках — вдома і в гостях, а вже цього року ім’я переможця визначав єдиний матч, що проводився в Києві на стадіоні імені Віктора Баннікова.
Незважаючи на робочий день, питання «йти чи не йти» навіть не стояло, оскільки рідна місцева команда (на честь якої я навіть назвав свою команду в футбол-фентезі) вперше вийшла до фіналу такого значущого змагання. Ба більше — мені навіть вдалося долучити до цього походу мого друга Олександра, якому я ледь не всі вуха прожужав, наскільки «Маяк» — дійсно народна команда родом з Полісся.
Після оголошення суперника «Маяка» у фінальному поєдинку я провів швидкий аналіз опонента — команди «Агротех», яка представляє селище Тишківка на Кіровоградщині. Ця команда — чинний переможець чемпіонату України серед аматорів (за результатами сезону 2023/2024), а у цьому розіграші вони очолюють свою групу і прямують до захисту титулу. Ще більше здивування у мене виникло після анонсу стартових складів на матч. Сарненський «Маяк» є нашою поліською версією іспанського «Атлетік Більбао», за який грають лише баски, а за нашу команду — здебільшого місцеві хлопці.
Склад «Маяка».Фото: скриншот із трансляції матчу
У той же час навіть я, не будучи великим експертом в Українській Прем’єр-лізі, впізнав у складі суперників кількох дуже знайомих гравців — передусім Максима Ковальова, який ще минулого сезону виступав в УПЛ за черкаський ЛНЗ, та капітана «Агротеху» Ігоря Загальського з понад двома сотнями матчів на професійному рівні та перемогою у Першій лізі із «Зіркою» з Кропивницького. За моїми підрахунками, лише гравці, які вийшли у стартовому складі «Агротеха» на фінальний матч, зіграли у вищому дивізіоні чемпіонату України понад 400 матчів, що означало, що поєдинок точно буде вкрай напруженим.
Склад «Агротеху».Фото: скриншот із трансляції матчу
На трибунах НТК імені Баннікова в Києві «Маяк» зустрічала суттєва група підтримки з понад двох сотень вболівальників, у тому числі — з барабанами, які не зупиняючись гнали команду вперед своїми скандуваннями. Підтримати земляків також прийшов чинний гравець донецького «Шахтаря», уродженець Сарненщини Андрій Тотовицький.
Напруга на трибунах перенеслася і на футбольне поле. Уже на четвертій хвилині воротар тишківського «Агротеху» Рудик змушений був рятувати команду після удару Юрія Шуляка. Відповідь команди з Кропивницького не змусила себе довго чекати: Манастирний спершу головою не влучив у ціль після навісу з флангу, а згодом, обігравши захисника, вибігав на рандеву з капітаном «Маяка», але Андрій Тимошицький не дав себе переграти. В цілому на цьому ігровому відрізку чинні чемпіони України серед аматорів атакували частіше. Передусім можна згадати прохід Коваленка, який вдалося зупинити завдяки вдалій грі Сергія Яцути, та удари від Чичикова та вже згаданого раніше Ковальова. Наші земляки відповідали передусім за рахунок індивідуальних дій, у тому числі — дриблінгу та слаломних проходів через кількох захисників суперника. У цьому аспекті відзначилися передусім Юрій Шуляк, Дмитро Рудика та Віктор Кір’ях, однак атаки «Маяка» не увінчалися забитим м’ячем. У той же час атака «Агротеха» стала результативною. Найбільш досвідчені гравці кропивничан — Ковальов і Загальський — розвинули її, фактично вивівши Манастирного віч-на-віч з воротарем сарненчан. На жаль, ні капітан «Маяка», ні відчайдушний підкат захисника не врятували наших земляків від пропущеного гола.
Фото: СарниNews.City
Другий тайм став дзеркальним відображенням першого і здебільшого складався з атак «Маяка». Спочатку гостро пробивав Сергій Гвоздь, а низка замін лише додала сарненчанам свіжості. Так, після проходу Андрія Наумця Юрій Бамболя в падінні намагався замкнути цю подачу — і, здавалося, вдар ще на півсекунди раніше, й «Агротех» не врятувався б. У ще одному моменті Дмитра Рудику, нападника «Маяка», виводили на удар з близької відстані — але і тут виявився сильнішим Дмитро Рудик, воротар «Агротеху». Неймовірний поєдинок майже тезок знову завершився на користь тишківського кіпера. Та, мабуть, найреальніший шанс відігратися «Маяк» не реалізував після атаки, яку завершував Віктор Ніколайчук. Цього разу воротар «Агротеху» надійно зіграв на виході.
Серед моментів кропивничан можна виділити удар Пономаренка, який самовіддано парирував Андрій Наумець, просто-таки кинувшись під удар, та незвичний розіграш кутового від Загальського та Манастирного. Останні десять хвилин поєдинку пройшли в атаках «Маяка», адже на 83-й хвилині гравець «Агротеху» Бовтуненко завадив сарненчанам розіграти швидкий штрафний. Це спричинило штовханину, до якої долучилися не лише гравці на полі, а й представники команд із лави запасних. Власне, для гравця «Агротеху» ця жовта картка стала другою, і він отримав справедливе вилучення. На мою суб’єктивну думку, це не єдині суперечливі дії тишківців у цьому матчі: так, їх воротар отримав жовту картку за затягування часу, а футболісти подовгу залишалися лежати на полі після зіткнень, знижуючи темп гри.
Фото: СарниNews.City
Однак, незважаючи на фінальну навалу і чисельну перевагу гравців «Маяка», «Агротеху» вдалося витримати потрібний рахунок до фінального свистка. Не думаю, що будь-хто з кількох сотень вболівальників сарненчан, які були цього дня на трибунах НТК імені Баннікова, може бути незадоволений грою своїх земляків. Абсолютно очевидно, що вони виклалися на двісті відсотків та змагалися із максимальною самовіддачею, проте їм пощастило дещо менше. Стоячі овації на адресу команди це теж доводять. Найкращим гравцем матчу у складі «Маяка» я б назвав Миколу Коляду, який був просто-таки всюди і виконував величезні обсяги роботи. Мій друг Олександр за це навіть назвав його «Сарненським Канте» (примітка: Н’Голо Канте — один з кращих півзахисників світу, переможець Мундіалю 2018 у складі збірної Франції).
Я не впевнений, що срібні медалі, які команді вручав легенда «Динамо» Олег Лужний, можуть втішити команду, яка, очевидно, хотіла завершити цей історичний похід перемогою в Кубку. Однак такий результат — це неабияке, просто-таки історичне досягнення, яке, я впевнений, уся команда захоче перевершити вже в наступному сезоні. А бійцівський характер команди в фіналі і в турнірі в цілому лише доводить що це їм під силу.
