Благодійність і волонтерський рух - не тільки вияв безкорисливої помочі. Це ще й внутрішня потреба для людини, небайдужої до чужого болю. Такі люди є в нашому місті. Їх знають у Сарнах, районі і далеко за межами нашої області. Не чекають на винагороду, роблять свою справу “без корони і піару”. Дають шанс на життя іншим, змінюють місто і країну.
Вона теж могла б сидіти на дивані й з телеекрану спостерігати, що коїться в Україні. Але не витримала, серце краялося, а душа боліла від моторошних новин. І вона з односельцями вирушили на столичний Майдан. Так Тетяна Жабчик із села Люхча стала волонтеркою.
BG Image
Тетяна Жабчик
«Слухаючи репортажі теленовин зі столиці наприкінці 2013-го, мороз сковував тіло. Доти нікому б не повірила, що українці таке переживуть. Що гинутимуть на рідній землі. Вмить вирішили з односельцями поїхати й підтримати співвітчизників. Уже в Києві серед мітингувальників, відчули той патріотичних дух і міць народу. Ми його немов підхопили.
Дома спокійно не можна було всидіти. Розуміли, що наша поміч потрібна захисникам країни.
Агресія російського окупанта й наша непідготовлена армія у 2014 році чітко поставили перед нами завдання – забезпечити українських воїнів всім необхідним
Я з трьома односельцями Раїсою та Дмитром Марковцями та Любов’ю Круглик зносили зі своїх погребів домашню консервацією, вкладали власні кошти. Потім просили господарів, які мали коней із підводами й об’їжджали двори в чотирьох довколишніх селах: Люхча, Глушиця, Дубки й Обірки. Збирали кошти та провізію солдатам на передову: на військову амуніцію, речі, засоби гігієни, амуніцію, ліки, продукти харчування. Усе це звозили в гараж, що винаймали. А звідти все це нам допомагав відправляти на Сарни Василь Пістоль.
Першу адресну допомогу зібрали й передали воїну Захару Зозюку, який родом із Глушиці. Купили повністю все обмундирування, бронежилет, берці, одяг, речі, і впродовж його служби надсилали посилки.
Кількість тих, хто потребує допомоги зростала, тож потрібно було розширятися. Благо пішла назустріч районна влада
Кількість тих, хто потребує допомоги, зростала, тож потрібно було розширятися. Благо, пішла назустріч районна влада
У березні 2015 року створили Волонтерський центр «Сарни», що діє й донині. Нам виділили кабінет в адмінбудівлі й склади для зберігання продукції. Волонтери змінилися та й кількість зросла. Зараз у центрі Ніна Заботкіна, Олена Корінець, Світлана Степанова, Леся Фіцура, Леонід Мостюк. Маємо чудового керівника, військовослужбовця, який воював у зоні АТО Андрія Міхновця.
Упродовж цих років постійно і ми збирали, і привозили небайдужі сарненці все, чого потребували наші захисники. Готували різні страви, нарізали салати тут же в кабінеті, і пекли, парили, варили, домашні страви. Ніна Заботкіна також плела хлопцям теплющі шкарпетки. Нескінченну кількість їх виплела. А як воїни їм раділи. Взимку то ж перше діло - ноги в теплі. Кожну забаганку з фронту намагалися виконати якнайскоріше і відправити автівку з допомогою на передову. По 100 посилок вагою 30-40 кілограмів відправляли у рік. В основному одяг. Тоді бракувало хлопцям і носків, і трусів, і берців, і тактичних окулярів, рукавиць і наколінників. Потім уже потребували генератори, буржуйки, пальне, дрова, зварювальні апарати. Усього не перелічити. Тобто все, що просили. Дещо купували за гроші благодійників, дещо надавали приватні підприємці та фірми, державні підприємства, установи й організації. Багато помогли всі без винятку освітні заклади Сарненщини, які серед вихованців проводили кції та ярмарки для наших захисників.
BG Image
Щоб відчути, що переживає твій ближній, треба побувати в його шкурі
У 2016 році довелося й самим супроводжувати гуманітарну допомогу на фронт. Перша поїздка була в Троїцьке. Нам назустріч виїхали наші воїни, аби ми ненароком не потрапили до ворога. Довкола розбиті будівлі, багнюка, невідомість. Щойно приїхали на місце дислокації, поселили в якусь напівзруйновану хатину, вивантажили наші гостинці і … почався обстріл із «градів». На автоматні черги ми навіть вже не звертали уваги. Відчуття не передам. Військовослужбовці кинулися відстрілюватися й оборонятися. А мені й Надії Мірко вручили по автомату й наказали за потреби теж захищатися. Це жах. От тоді ми воістину відчули, що таке війна. Трохи з часом заспокоїлися, хоч тривало це всю ніч. Побачили, що хлопці перед цим на пічці поставили варити вечерю, тож поки чекали їх завершили готувати страви.
Ми побували майже скрізь, де вирують військові дії. І, мабуть, не в останнє. Хіба що настане такий довгоочікуваний мир на українських територіях, окупованих сепаратистами
Ми після того багато разів де були, але саме такого обстрілу хвала Богу, не переживали. Побували в Новотошківському, в Золотому 6 разів і впродовж трьох діб, в Авдіївці. Туди як їхали, повернули з дороги на Попасну, довкола ні живої душі, ні машин. Сіра зона. І тільки ми їдемо. Нам наказали рухатися швидко й не зупиняючись, тихо, майже не дихаючи. І щойно минувши цю зону, видихнули. Були ще в Красногорівці 3-4 рази, Новоградівці. Зрештою, Рівненську область так не знаю, як Луганську та Донецьку. Тільки в цьому році вже 5 автівок відправили, готуємося до шостої поїздки на Луганщину.
А як нас там зустрічають! Ті радісні обійми хлопців, і не тому що привезли допомогу. А радіють, бо ти привіз вісточку від рідних. Земляки приїхали!
Коли приїжджаємо, а наші хлопці з такою щирістю дивляться нам у вічі. Радіють, що привезли новини з рідної домівки. Намагаємося зробити приємне і воїнам із інших регіонів. Бо на передових немає чужих, там всі свої, українці. Загалом за ці всі роки опікувалися адресно приблизно 250 воїнами, а також сім’ями військовослужбовців. Бувало, якщо хтось із Сарн йшов на ротацію, а на їх місце заступав будь-хто не з нашого регіону, то продовжували допомагати.
А як вони прощаються сумно й бентежно. Це найтяжчі хвилини. Бо ще декілька діб в очах їх погляди. І коли мене запитують: «Чого ти туди їдеш?», огортає такий біль. Не можу інакше. Побувавши один раз, побачивши на власні очі все, що там коїться, прагнеш будь-що допомогти нашим, справді доблесним, яких немає ніде, українським захисникам.
BGImage
BGImage
На передових немає чужих, там всі свої, українці
BG
Підсумок: можна критикувати й звинувачувати у всьому владу, а можна долучитися до важливої справи. Нашим воїнам в окопах потрібні тепло, домашні страви й наша увага. І в такий спосіб, можливо, ми всі пришвидшили б омріяний для України мир.
Активістка Тетяна Леончик з волонтерками ГО «Любов у твоєму серці» дарують шанс на життя землякам
Більшість із нас стикались, а дехто і нині має проблему нестачі захмарних коштів на порятунок чийогось життя. Кидаючись зусібіч у пошуках таких важливих грошей, радієте навіть 1 гривні благодійного внеску. Бо як вчить народна мудрість: «з миру по нитці – бідному на сорочку». Напевно, кожен із нас хоч раз у житті кидав гроші в скриньку для лікування тяжкохворої людини. А є ті, хто робить усе можливе, аби привернути увагу до цієї скриньки якнайбільше небайдужих сарненців. Місцеві активістки вже багатьом допомогли полегшити життя, а декому його врятували.
Ідея була гарною, але не на часі
Тетяна Леончик
«У 2014 році в мене виникла ідея організовувати благодійні ярмарки, щоб зібрані на них кошти передавати вихованцям у дитячі та будинки маляти, інтернати тощо.
BGImage
Про задум кинула пост на сторінці ВКонтакті й з тими, хто конкретно відгукнувся на пропозицію, а це Інна Гриневич, Ольга Деркач та Ольга Орешко, обдумали, як правильно це організовувати. Але саме тоді країну сколихнули події на майдані в столиці. Зрозуміли, що наша поміч буде доречнішою українським воїнам і добровольцям. До нас згодом долучилися Катерина Красномовець, Аня Маковецька. Тож формували аптечні набори за зібрані кошти і відправляли на пункти дислокації. Де їх уже розподіляли, кому нагальніше. Бувало, передавали сарненському волонтерському центру, який доправляв гуманітарну допомогу безпосередньо бійцям на передову.
Нашої допомоги вже потребували тяжкохворі сарненці й ми повернулися до початкової мети
Спершу їздили в місцеві чудельські спеціалізовані школи-інтернати. Речі зібрали самотужки. Гроші давали знайомі й друзі. Купували те, чого бракувало тоді в інтернатах: підручників, книжок, канцелярії, смаколики. Згодом до цього ще й придумували вихованцям розважальні заходи.
Чисельність благодійників на ту мить ще зросла. Багато хто пропонував свою поміч, вироби. Безпосередньо організацією займалася я і Катя. Постійно моніторили ВКонтакті та Фейсбук пости про фінансову допомогу. Писали цим людям і шукали їх контакти. Пропонували організувати збір коштів на ярмарках. Погоджувалися не всі. Декому соромно просити кошти, ніби стояти з простягнутою рукою, жебракувати, інші почуваються надто безпорадними в біді, що не йдуть геть на контакт. Тоді намагаємося спілкуватися з будь-ким із родини. Але, як кажуть, біда заставить. Тож серед перших влаштували їх Юрію Музиченку та Вікторові Копищику.
На проведення ярмарку потрібні столи, електрика, зрештою намет згодився б
BGImage
Розділили між собою, хто і що робить. Яку випічку чи продукцію готує. Тут проблем не було. Закупили за власний кошт потрібні інгредієнти для смаколиків і водночас розповсюджували афіші в соцмережах про благодійний ярмарок, запрошуючи підтримати нас. Нам постійно пропонували різні люди власноруч виготовлені сувеніри, вироби хенд-мейд, елементи дитячого одягу, дитячу постіль, листівки, художні й фотокартини, чай, каву, й ін. Чесно кажучи, було багато різних лотів.
І коли до ярмарку були готові, то виникли деякі перепони: де викласти все, доступ до електроенергії, оскільки ще пропонували гарячий чай і каву, зрештою, намет не зайвий, погода ж то буває різна…
Тут нас не залишили на самоті з проблемами. Приватний підприємець Сергій Мичка виготовив столи, а намет надав Дмитро, який забажав лишитися інкогніто. Зрештою жодного разу ми не були сам на сам з проблемами, постійно допомагали місцеві меценати.
На перших ярмарках раділи 3000 тисячам гривень, а на останніх навесні назбирували 15-16 тисяч гривень. Це вже реальна поміч
З часом ми створили ГО «Любов у твоєму серці», куди входить 6 волонтерок. Помічників приблизно 30 осіб. Тобто до кожної окремої ярмарки долучається частина наших активістів, хто в цей час вільний. Адже кожна маємо власні сім’ї проблеми, невідкладні справи… А так ми підстраховуємося. І жодного разу ярмарок не зірвали. Їх уже відбулося 29, завдяки яким допомогли 24 людям. Останнім часом не було нагальної потреби, щоб збирати сарненцям кошти. Та й ми не проводимо їх влітку. Позаяк головне на них випічка, а це продукт, що швидко псується. До нас же приходять родини малими дітками. Аби не наражати всіх на небезпеку, влаштовуємо їх починаючи з листопада й, приблизно, в березні вже закінчуємо сезон.
Будь-яка річ на ярмарку – це не товар на продаж, а дяка за кошти, що вкинули в скриньку
BG Image
BG Image
Дуже образливо, коли дехто звинувачують у шахрайстві. А такі випадки були. Річ у тім, що приміром, кекс чи тістечко оцінюємо в 30 чи 50 гривень. Це звичайно, не дешево. Але суть ярмарку, щоб кожен прийшов до скриньки і вкинув у неї частинку коштів, а на цю суму обрав смаколик, прикрасу чи річ. Ніби як бонус. Навіть, буває, дехто вкидає пожертву й відмовляється від виробу, наполягаємо, аби не залишав ярмарок без нічого. Ми не робимо це також заради слави, наша мета тільки допомогти й згуртувати довкола себе якнайбільше сарненців. Бо чим нас більше, тим вагоміша поміч нужденному й водночас впевненість, що його біль прагнуть розділити й інші, що про його дбають, співпереживають. А разом нам під силу звернути гори».
BGImage
Підсумок. Тетяна Леончик і ГО «Любов у моєму серці» свій власний час і кошти витрачали на добру справу: огортали увагою, турботою дітей, хворих і воїнів. І зробити все це вони змогли тільки разом із іншими співвітчизниками. Виходить, потрібно небагато – відгукнутися на заклик про допомогу, відвідати благодійний ярмарок, пожертвувати скільки можеш. І тим самим полегшиш, або ж навіть врятуєш чиєсь життя
Сарненка Ірина Букач упевнена, щоб зменшити популяцію безпритульних тварин, потрібна їх стерилізація. І це проблема всієї громади, а не тільки активістів
Важливо привернути увагу до проблем безпритульних тварин, переважно собак і котів, які часто опиняються на вулиці через жорстокість і безвідповідальність їх господарів.
Ірина Букач:
«Захищають собак і котів у Сарнах члени ГО «Бумеранг добра», який я очолюю. Серед найактивніших волонтерів - Оксана Кузьмич, Оксана Смоля, Оксана Гордійчук, Оксана Лазарчук. Маємо сторінку в соцмережах «В добрі руки», а також «Вірність собаки, ніжність кота».
BGImage
Вони створені для пропагування гуманного ставлення до тварин, допомоги тваринам Сарненщини, які перебувають у скрутному становищі або проживають на вулиці. Намагаємося знайти їм затишні оселі з люблячими господарями, а простіше - добрі руки.
Одно слово, можливості - від безпосередньої допомоги в годуванні, прилаштуванні, стерилізації, лікуванні й до матеріальної підтримки.
Тішуся, що з кожною дискусією в соціальних мережах відчуваю менше жорстокості у користувачів.
Кожен із активістів підгодовує тварин за власні кошти там, де живе. Але для матеріальної підтримки нашої ГО «Бумеранг Добра» в ПриватБанку маємо рахунок, кошти з якого використовуємо лише на стерилізацію та лікування.
Не перестаємо переконувати суспільство і місцеву владу, що стерилізація - головний метод вирішення проблеми тварин-безхатьків
Загалом все почалося ще у 2015 році, після того, як на моїх очах і дітей, які йшли до школи, загинули два виводки собак через отруєння (їх спеціально труїли в місті), волонтери почали цікавитися, як працює організація в Рівному й що можна зробити в Сарнах.
Співпрацюємо з ветеринарами: у Сарнах з Петром Пілатом – людиною, яка за безвідмовну працю й доброту заслуговує на звання «Людини року», а Рівному з завідувачкою Центру стерилізації безпритульних тварин Тамарою Лук’янчук.
Саме на вимогу зоозахисників у 2017 зробили 2 стерилізації (60 тварин), 2018 – одну (28 собак) і 2019 – одну (26 тварин). Вдячні Олександру Кремінському, який привозив їх на власній машині, а після стерилізації розвозив назад.
Уявіть, якби не наполягали на стерилізації й ці 115 собак двічі на рік ще привели б потомство? Саме тому й переконуємо, що стерилізація - головний метод вирішення цієї проблеми.
BG Image
Через те, що спеціальних центрів немає, а тварин більшає, люди сердяться, а це призводить до жорстокості
У Сарнах немає необхідної кількості приватних ветеринарних клінік, і будь-яка людина не може з гуманних міркувань допомогти безпритульній хворій або пораненій тварині, бо нікуди звернутися за допомогою, немає куди віддати її на перетримку та лікування чи оплатити ці послуги. Тварин на вулицях міста більшає, люди у злобі подекуди поводяться жорстоко. Від цього, відповідно, страждають моральні засади суспільства. І це неабияк насторожує, бо жорстокість щодо тварин, стає нормою поведінки, що поширюється й на взаємини між людьми, має негативний вплив у вихованні молоді. Уявіть, їде машина й випадково збиває собаку на очах у всіх. Куди його везти? А при наявності центру залишили б у ньому.
Не може людина, яка жаліє тварин, забрати й занести всіх собі додому. Хоча такі люди є. Євген Круглик із Люхчі. В грудні підібрав собаку з перебитими задніми лапами, що три дні пролежав на снігу. Підлікував, однак пес залишився інвалідом. Сарненська дівчина Аня Сварицевич, яка нині живе у Швеції, придбала для Графа (так назвали тварину) дуже дорогу інвалідну коляску «Фракіштак», що дозволяє тварині пересуватися, як по рівній дорозі, так і по пересіченій місцевості на природі. Фізично сильна тварина може без праці долати бордюри і ями. Граф виїжджає коляскою двічі на день. І він живе. Це єдиний такий собака на колесах у Сарнах. «Собаку присипляти не будемо, - сказали в ортопедичній клініці під Києвом, - скільки відведено, стільки житиме».
Намагаємося водночас постійно вести облік наших тварин, беремо на перетримку
У нас є фото всіх підопічних, яким допомагали. Адже маємо знати, кому робити безкоштовні стерилізації відповідно до наших зобов’язань. Доводиться брати собак і котів на перетримку. Буває, до півтора місяця. За цей період робимо їм вакцини й профілактику від глистів. Якось увечері викидала сміття й почула, як нявкають кошенята в баку, який був на три чверті вже закиданий. Подумала: невже ніхто не почув? Чи це просто людська бездушність? Забрала їх і почала через Інтернет шукати кішку-годувальницю. Відгукнулася Марія Кошин, у киці якої було троє кошенят, і вона їх годувала разом із знайдами впродовж двох місяців. Нещодавно Марія привезла їх, такі гарнесенькі.
Люди по-різному реагують на проблему. Одні з жорстокістю пропонують труїти тварин, інші – захищають. Останніх зібралося 11-12 чоловік і в січні цього року ми вже порушували проблему створення стерилізаційного центру перед мерією, і нас завірили, як завжди, що почули, все владнають за місяць-два. Натомість, і досі нічого не вирішили. Як зоозахисники просимо та вимагаємо створити стерилізаційний центр для утримання тварин до та після операції, з можливістю лікування і перетримки поранених, що потребують лікування, з відповідною оплатою цих послуг. Інакше їх кількість тільки збільшуватиметься в геометричній прогресії. А прихильникам радикальних методів боротьби з безпритульними тваринами радимо перечитати статтю 299 Кримінального кодексу України «Жорстоке поводження з тваринами».
Маємо низку важливих пропозицій місцевій владі. Тільки б нас почули
BG Image
ГО «Бумеранг добра» пропонує на місцевому рівні прийняти рішення про стягування штрафів із осіб, що залишають тварин без нагляду (самовигул) або належного догляду, за вигул собак великих порід без намордників. Стерилізувати не менше 100 безпритульних тварин у рік. Як заохочення власників для звернення за стерилізацією домашніх тварин із домогосподарств міста, частково покривати послуги з бюджету міської ради. А також проводити акції на кшталт «Місяць безкоштовної стерилізації тварин з домогосподарств міста» з попереднім записом на операцію.
Підтримуємо звернення зоозахисників до президента України Володимира Зеленського про заснування посади Уповноваженого з прав і захисту тварин в Україні, про яке повідомила зоозахисник і волонтер, голова ГО «Еко-логіка» Інна Станішевська. За її словами, спільними зусиллями кількох громадських організацій, волонтерів напрацьовано Концепцію вигідного і гуманного співіснування людей та тварин в українських містах.
Підсумок. Поки закони не прийняті, людям важливо розуміти, що тварини – це не речі. І не правильно вважати, що викинувши на вулицю маленьких кошенят – ти їх врятував, а не вбив. Бо кицьки навряд чи проживуть більше кількох діб, якби їх, звичайно, не рятували волонтери або ті, кому небайдужа їхня доля. І проблема не зникне від того, що ми поговорили про неї й ніде не дінеться. І її треба цивілізовано вирішувати. Причому усією громадою.
