Ілюстраторка із Сарн Стелла Марчук: "Інколи я зустрічаю своїх персонажів у реальному житті"

Хто хоча б раз придбав чи отримав листівку від Стелли Марчук, не може більше їх не купувати. Це ілюстрації про реальні речі, яких потребує кожна людина, зображені казково, навіть чарівно. СарниNews.City розпитали талановиту сарненку про натхнення, перші зароблені гроші та незвичних персонажів.

Пам’ятаєте свій перший малюнок?

- Так. На одному з ранніх малюнків була зображена дівчинка з величезною прямокутною спідницею. Мені тоді було десь три роки. І коли тато запитав, чому вона така велика, я казала, що на ній повинно все вміститись: і квіточка, і сонечко, і хмаринка. В мене навіть досі він зберігся.

Талант малювати повинен бути "в крові" чи його можна здобути?

- Техніку, впевнена, може опанувати абсолютно кожен. Якось пішла на курси і побачила, як люди наносять штриховку три години підряд. Зрозуміла, що творчості там 0. Ти просто дотримуєшся певних правил побудови. Це як вчитися плавати чи на велосипеді їздити: просто тренуєшся щодня – і виходить усе краще.

А от справжній талант дуже рідко трапляється. В більшості людей є певні уміння, задатки. В ідеалі вони повинні ще підкріплюватися знаннями та технікою.

Вміння малювати ви розвивали з дитинства?

- Не зовсім. У школі майже не розвивала здібності, лише багато перемальовувала. Деколи намагалася втілювати свої творчі ідеї, але часто не вистачало техніки. Потім це захоплення відійшло на другий план. Почали працювати стереотипи, що художники завжди бідні-нещасні. Тому зосередилася на підготовці до вступу.

А в університеті захоплення повернулося?

- Не маю художньої освіти. Чотири роки навчалась у КНЕУ на спеціальності "Управління персоналом і економіка праці". А потім закінчила ще магістратуру в КПІ зі спеціальності "Логістика". Проте десь на четвертому навчальному році пішла на курси академічного рисунку. Вчила основи, потім знайомилась із різними художниками, ілюстраторами, ходила на скетчі (швидкі замальовки). Почала відвідувати лекції, вивчати колір, композицію, засвоювати базу. От тоді заново захопилась малюванням і зрозуміла, що це було не просто дитяче уподобання.

Як усвідомили, що це більше, ніж хобі?

- Я працювала за спеціальністю три з половиною роки у відділі кадрів. І в один момент зрозуміла: я щодня ходжу на роботу, але відчуваю, що немає ніякого соціального вкладу у світ, я не отримую задоволення. Там класні люди, оточення, але не робота. Тоді взяла тайм-аут і пішла у творчість.

Як виникла ідея поєднати художнє мистецтво та заробіток? 

- Не було як такої ідеї. Просто почала публікувати перші роботи в соцмережах. Більшість людей соромляться показати роботи, але важливо пересилити себе в цей момент і поділитись з кимось. Коли опублікувала, знайомі запитали, де можна придбати чи замовити листівку. Спершу не сприймала це всерйоз, бо не могла повірити. Та коли почали писати багато людей, вирішила спробувати продати. Пригадую свій перший тираж - 10 листівок. І їх купили!

А що відчуває художник, який вперше продав свою роботу?

- Це відчуття незабутнє. Пам’ятаю, як купили оригінал за 40 грн - я була неймовірно рада. Перші гроші, зароблені на своєму хобі, ніколи не порівняються із зарплатою.

Зараз ви створюєте листівки, обкладинки на паспорт, футболки, еко-торбинки. Усім цим займаєтесь сама?

- Коли почала малювати, подумала, що класно було б випускати це все під якимось брендом. Так і виникла назва "Stella Sun Studio". Взагалі більшість творчої роботи виконую я. З дизайном допомагає мій коханий Дмитро. Він має хороший смак, часто з ним раджусь. Моя права рука – це сестра Іванка. Вона займається організаційною роботою. А я шукаю постачальників, вигадую, малюю.

Де шукали клієнтів для своєї продукції?

- Спочатку погодили співпрацю з кав’ярнями в Києві. А потім подумала, чому б у Сарнах не спробувати? Це ж рідне місто, де виросла, де зараз живуть батьки. І "Piano Coffee" були перші, хто погодився. Нині точки продажу є ще в Рівному, а відправляємо замовлення в різні міста по всій Україні.

А за кордон ваші роботи потрапляли?

- Постійних точок збуту за кордоном не маємо, але часто наші товари купують люди на подарунок. Це дуже приємно дізнаватись, що твоя еко-сумка полетіла в Штати чи листівки в Британію, Чехію, Данію, Словаччину. Іноземців найбільше цікавлять листівки, дуже їм подобаються.

 з Instagram-профілю Стелли Марчук

"Талановиті творчі люди – це для мене вічне джерело натхнення"

На Ваших ілюстраціях реальні речі зображені якось казково. Чи має такий стиль якусь назву?

- Є такий стиль - наїв. Думаю, мої ілюстрації можна зарахувати до нього. Водночас це моє внутрішнє бачення світу, яке намагаюсь передати через картинку. Кожному з нас потрібна підтримка, любов. Але ми часто губимось у буденності, щоденних справах. Мені здається, що через листівку можна передати цю ідею, й інші люди можуть її відчути. Якщо хоча б одна моя листівка когось надихнула чи змотивувала, то вся моя творчість є не даремною. Насправді вони не приносять великого заробітку. Але емоції людей – це найприємніша плата, яку ні на що б не замінила.

Традиційне запитання: де черпаєте натхнення?

- Найбільше мене надихають творчі люди. Я обожнюю талановитих художників, музикантів, письменників, режисерів, акторів. Це для мене вічне джерело. Можу по сто разів передивлятись їхні роботи. Здається, що вже ніби живу в їхньому творчому середовищі, занурююсь туди й знаходжу наснагу.

Ще зі школи "Foster the People" – моя улюблена група. Коли жила в гуртожитку, було трохи важко малювати. Та ввімкнувши їхню музику, ніби переносилась в інший світ. Так і зараз. Коли слухаю цей гурт, абстрагуюсь і відчуваю – процес пішов.

У процесі малювання є два варіанти. Перший - на замовлення: думаєш ідею під конкретне завдання, враховуєш дедлайни, працюєш. Другий - коли є купа невідкладних справ, але вони вмить стають другорядними. Бо з’являється бажання намалювати образ, який щойно прийшов у голову. Ось тоді забуваєш про все. У цьому випадку важливий і приємний не так результат, як процес. Це і є творчість, від якої отримуєш задоволення.

Чому листівки зараз повертають свою популярність?

- Листівка створена для того, щоб її комусь подарувати, тому часто свої дарую. Можу навіть без приводу. Просто, бо мені подобається людина або викликає якісь асоціації.

Зараз не тільки листівки стають популярними. Настала ера хендмейду. Помітила, що українці дуже цінують авторські роботи, шукають щось цікаве.

Чи є у ваших персонажів реальні прототипи?

- Так трапляється, що я навпаки зустрічаю людей, які нагадують моїх персонажів. Інколи вони самі пишуть у соцмережах, що схожі на когось із ілюстрацій. Переходжу на їхні сторінки, дивлюсь – дійсно схожі. Таке було вже декілька разів: малюю когось, а потім зустрічаю цю людину в житті.

- Порадьте, як знайти себе і свою аудиторію, витримати конкуренцію в мистецькому просторі? 

- Сама хотіла би знати відповідь на це запитання. Насправді мій єдиний секрет - прислухатись до свого серця. Я це один раз зробила і зрозуміла, що всі відповіді насправді там. Просто їх треба вміти почути. Намагаюся в роботі обирати тільки ті замовлення, які хочеться виконувати. І з легкістю відпускати ті, до яких не лежить душа. Я – емпат, тому мені важливий процес, комунікація з людиною та комфорт.