В Сарненському історико-етнографічному музеї відбулося відкриття виставки "Ретро-радіо". Експонують півсотні радіоприймачів з різних куточків світу з приватної колекції Павла Тарасовича, фондів Рівненського та ще півсотні радіоприймачів з фондів Сарненського музеїв.
Розповідь про них розпочала організаторка екскурсій музейного закладу Наталія Антоніч. Грамофон, патефон, радіола, радіоприймач - забуті для нас пристрої, завдяки яким можна було послухати музику, дізнатися про досягнення країни в довоєнний період. Із нетерпінням чекали повідомлень по радіо під час війни. Намагалися піймати хвилю "Голосу радіо Свободи", з острахом слухаючи новини з усього світу.
Хтось із ностальгією, а хтось уперше слухав мелодії, записи радіо 70-х, 80-х, 90-х років, легендарний "Реве та стогне Дніпр широкий" та звуки "Піонерської зірки". Присутні мали також унікальну можливість почути "Червону руту", що вже пів століття люблять і співають мільйони українців, та романс "Намалюй мені ніч", який став безсмертним шлягером. Пісні прозвучали у виконанні народного аматорського вокального ансамблю "Елегія" Сарненської дитячої музичної школи.
Директорка Сарненського історико-етнографічного музею Вікторія Дашко повідомила не тільки цікаві факти про винахід радіо, а й розповіла про знаного на Рівненщині колекціонера:
- Павло Тарасович - керівник Рівненського районного ЦНАПу. За освітою - ветеринарний лікар, але ще зі школи захопився радіотехнікою. Найбільше його цікавила робота приймачів, які працюють на короткій хвилі. Дитяче захоплення призвело до того, що чоловік став професійним радіотехніком. І завдяки цьому потрапив до складу п’ятої Української наукової антарктичної експедиції на станції "Академік Вернадський", де перебував у 2000–2001 роках. Там працював адміністратором зв’язку.
Павло давно збирає рідкісні й не дуже радіоприймачі. В основному колекціонеру їх дарують. Якщо техніка в несправному стані, ремонтує, реставрує її. Частину своєї колекції вже передав до приватного музею в Києві, але мріє про відкриття музею радіотехніки в Рівному. Здається, що цей чоловік знає про радіо все. Він може годинами розповідати про нього.
Про радіо з початку 60-х років на Сарненщині пам’ятає бувший редактор районної газети Георгій Александрович. Він розповів про зустріч із відомим радянським диктором, власником унікального голосу Юрієм Левітаном. Крім того, майстерно імітував одне з радіоповідомлень голосом Левітана.
Редакторка ТРК "Полісся" Віра Шашук знайомила з новітньою історією створення редакції районного радіомовлення, починаючи з 1998 року:
- Тоді в районі було майже 20 тисяч радіоточок, а тепер чи нарахуємо хоча б 100. Згадую з вдячністю колег, з якими працювала чи працюю разом нині - Наталію Ткачук, Юрія Прозапаса, Едуарда Раковця, Марію Кошин. У планах на майбутнє є бажання створити радіопередачі на надбаннях музею.
Присутні ділились враженнями
Серед відвідувачів розглядали унікальні ефірні радіоприймачі різних років випуску голова райдержадміністрації Олександр Кохан, радник голови райради Микола Драганчук, міський голова Світлана Усик. Вони також поділилися враженнями.
BGImage
Олександр Кохан:
- Сьогодні в Сарненському музеї я вперше. Те, що побачив, справило велике враження на мене. Якщо порівнювати не за масштабами, а за якістю, то заклад не поступається музею народної архітектури та побуту в селі Пирогово на Київщині. Якщо керівництво реалізує свої грандіозні плани, то їм тільки подяка за це. А від усіх гілок влади завжди буде підтримка. Не можу не згадати колекціонерів, які займаються великою справою, можливо навіть не усвідомлюючи цього. А щодо радіо, то воно присутнє в житті як старшого покоління, так і молоді. Переконаний, що майбутнє у нього є.
BGImage
Микола Драганчук:
- Є дуже багато спогадів про речі, які сьогодні побачили. На вулиці в рідному краї, де народився, було 20 хат. Батьки були перші, хто придбали чорно-білий телевізор. У юнацькому віці з транзисторами в руках хлопці ходили на побачення до дівчат. Тільки батарейки міняли, слухали пісні. Без зайвої скромності скажу, що також причетний до районного радіомовлення. Це був виклик для мене як журналіста. Бо не завжди й виходили ті передачі через недосконале обладнання.
BGImage
Світлана Усик:
- І депутати міської ради, і я дотичні до музею, підтримуємо його фінансово. Це історія нашого міста. Спогади і майбутнє. Приємно, що є співпраця музею з радіо. Моя мама, на жаль, уже покійна, завжди слухала радіо й читала газету "Сарненські новини" від "А" до "Я". А потім переповідала мені. Це наша історія, життя. Музей відвідує багато гостей, які приїжджають з-за кордону. Вони залишають найкращі відгуки про нього. Кажуть, у кожної людини горить три свічки – віри, любові й надії. А у Вікторії Дашко є ще одна – душі. Нехай вона ніколи не згасне. У нас є міська Дошка пошани "Гордість міста". Портрет пані Вікторії має там зайняти чільне місце.
BGImage
І ще, декілька цікавих фактів про радіо:
- Під час Другої світової війни радистами в американській армії були переважно індіанці різних племен. Вони передавали повідомлення на рідній мові. Навіть якщо німцям чи японцям вдавалося перехопити радіопередачу, у них не було перекладачів, аби її зрозуміти.
- Коли по радіо "крутять" рекламу, здається, що вона звучить голосніше та чіткіше, ніж власне радіопередача. Це дійсно так: рекламу записують на досконалішому обладнанні і в вищій якості, тому на слух вона сприймається краще.
- Початок радіомовлення припадає на 1924 рік, коли в Харкові розпочали радіо пересилання через малопотужні передавачі. 16 листопада 1924 року о 19:00 вийшла в ефір перша вітчизняна радіопередача "Українського радіо".
До слова, відвідати виставку "Ретро-радіо" мешканці та гості міста можуть ще до 15 лютого. А якщо в когось на горищі припадають пилом радіоприймачі, принесіть їх у музей.
