Ніна Мигаль із села Люхча - справжня господиня. Жінка не просто смачно готує, а й серйозно підходить до різдвяних приготувань. Дбає, щоб усе було традиційно та по-Божому. Господиня розповіла СарниNews.City, які обряди та страви пам’ятає з дитинства та чому досі їх дотримується.
Готувати Ніна Мигаль любила завжди. Кращі рецепти їй із юних років передавала мати. А згодом вирішила опанувати професію кондитера.
Крім того жінка – активістка в Люхчі. Жінка співає в церковному хорі, бере участь в організації різних заходів, підтримує ініціативи, спрямовані на благоустрій села. Так, уже розмірковує, яку цікаву програму придумати для односельців на Водохреща, бо вже майже 10 років люхчани справляють купання у своєму селі. А ще вона співає в народному аматорському фольклорно–етнографічному гурті "Троян", тому знає та шанує давні українські обряди.
"Звичайно, на Різдво головна страва - це кутя, - пояснює пані Ніна. - В мене немає особливого рецепту приготування святкової каші. Кожна родина додає інгредієнти за смаком. Я розпарюю і додають мак, сухофрукти та мед. Готувати завжди потрібно в доброму гуморі та з гарними помислами. З дитинства знаю, що кутю варять ще вранці, щоб вона вдосталь постояла на покутті. Тож я так роблю і до сьогодні. Коли ставлю кашу в піч, читаю "Отче наш". Мати навчила, що вносити головну страву повинен чоловік у рукавицях, а інші члени родини заходити слідом і "кокати" – щоб кури сідали".
У домівці Мигалів для каші облаштовують спеціальне місце: вмощують її на подушку з сіна поруч з нарядженою ялинкою під іконами. Ще один звичай, який пам’ятає з малих років, – закликання з ганку мороза почастуватись. Треба тричі повторити: "Морозе-морозе, йди кутю їсти". Пані Ніна досі щороку гукає так з порогу, сподіваючись на хорошу погоду, вчасну весну та майбутній добрий урожай. А коли вже подають кутю до столу, то верхній шар збирають, щоб наступного ранку пригостити домашню птицю та худобу – аби господарство велось.
Як і годиться, на свят-вечір Ніна Мигаль подає 12 пісних страв. Пригадує, що навіть у скрутні часи, коли не було такого гастрономічного різноманіття, як зараз, мати й баба знаходили спосіб приготувати їх якомога більше. Бувало, що й рецепти вигадували самі. Використовували продукти, що були в хаті.
"Зараз часто додають у кутю горіхи, бо вони ростуть чи не на кожному подвір’ї, - розповідає жінка. - А колись то була рідкість, майже делікатес. В дитинстві на пісній вечері їла насичений пісний борщ із сушеними в’юнами та грибами. Ніколи не забуду особливий кисло-солодкий смак кваші, яку готувала бабуся. Це поживний і корисний наїдок, що може бути як десертом, так і самодостатньою стравою. Роблять її з суміші різного борошна (пшеничного, житнього, вівсяного, гречаного, ячмінного), залитої кислим молоком. Розмішують до консистенції рідкої сметани та залишають на декілька діб, щоб забродила". Ровесники пані Ніни, пригадує, полюбляли пити молочний кисіль і часто приходили в гості на пироги, які в них були завжди.
А от на Старий новий рік готувались по-іншому. "Суть Щедрого вечора полягає в його назві. Стіл і домівка цього дня повинні виглядати справді по-багатому, а господарі щедро частувати всіх, хто завітав у хату. Кутя на Маланку може бути як солодким десертом, так і поживним гарніром із м’ясом або підливою. Інші страви підбирайте за власним смаком, бо ніхто так добре не знає вподобання родини, як її ґаздиня", - радить господиня.
