Вже два роки син Інни Мась Петро із Сарн служить у зоні ООС. Віднедавна там, на війні, у неї з’явилась ще одна рідна людина — невістка Анастасія. Як це — ростити артиста, а виховати солдата, познайомитись з обраницею сина у Viber та бути підтримкою, коли сама її потребуєш — жінка розповіла СарниNews.City.
Щирість, радість, гордість, сльози, сміх — наше спілкування з пані Інною іноді емоційно штормило. Розмова співпала з днем народження її сина — 26 квітня. Жінка привітала хлопця з самого ранку — вдень йому не до телефонних розмов, навіть у 22-річчя. Інна Петрівна в деталях пам’ятає кожну дату з життя сина. А надто, коли він йшов на службу, приймав присягу, познайомив із коханою, освідчувався на фронті та одружився. Наступна дата, яку чекає, — повернення Петра додому.
Після закінчення Сарненського аграрного ліцею 19-річний Петро пішов на медкомісію у військкомат. У заключенні писало — «придатний». Батькам хлопець сказав одразу, що ховатися не збирається. «Відслужу та й все», — пояснив. Та пізніше хлопець зізнався, що підписав контракт. 1 квітня 2019 року Інна Мась провела сина на службу. Його направили в Яворів на навчання. Там він прийняв присягу і 3 квітня офіційно підписав контракт.
— Відмовляти його було пізно — він вже заключив контракт і просто повідомив про це. Я розуміла в той момент: усе, що мені треба робити, — це набиратись сил і терпіння, — пригадує Інна Петрівна. — З тих пір ми щодня живемо вірою в те, що завтра буде краще. Бо хочемо, щоб так насправді було. І якщо я молюсь за свого Петра, то прошу за всіх дітей, що там, на війні. Прошу, щоб вони всі повернулись у свої домівки. В нас чомусь говорять: хто там на сході воює — сироти та неблагополучні. Мовляв, нормальна мати своє дитя на війну не відпустить. Але це рішення Петра. Треба було прийняти його вибір. І вести себе як мати достойного сина. Звичайно, я дуже переживала, та з іншого боку пишалась, що мій син прийняв таке рішення — став військовослужбовцем.
Петро Мась потрапив у 14 ОМБ імені князя Романа Великого. На той момент, у 2019 році, він був наймолодшим у бригаді. Нині вже третій рік служить водієм-механіком. Буває у різних точках по всій Україні, зокрема й на передовій. Про перебування на службі розповідає мало. Змінився — каже пані Інна.
— Він був дуже відкритою людиною, душею компанії, мав хороше почуття гумору. А тепер став більш замкнутий. Дивлюсь на нього — нібито моя дитина, але в в серці щось так глибоко заложено, щось заважає. Та я ніколи не лізу йому в душу. Все, що треба, він сам розповість, — пояснює жінка.
У дитинстві Петро був дуже артистичним. Виступав на сцені з п’яти років. Співав, грав на гітарі, був актором різноманітних театральних постановок, брав участь у конкурсах. Тож Інна Мась уявляла доросле життя сина зовсім не так:
— Я весь час думала, що він буде артистом, а він пішов в армію. Хотіла, щоб здобув вищу освіту, працював у культурі, пішов по моїх стопах. У нього були всі задатки. Але Петро обрав інший шлях. Так, я не була до цього готова. Коли народжувала в 1999 році, хіба могла б подумати, що в Україні буде війна?
Військовослужбовець грає на гітарі й досі. Щоправда виступає не на сцені, а у вузькому колі побратимів. Співає для дружини Насті. А на 8 березня записав пісню «Мам» Скрябіна та відправив її матері.
Настя Коноваленко із Луцька заключила контракт про військову службу в липні 2020 року. Перед тим пройшла навчання зв'язківців у Полтаві. Дівчину направили в 14 бригаду в листопаді 2020-го. А Петро приїхав у штаб зустрічати. «Це що, таке поповнення?» — перше, що сказав Петя, побачивши Настю, яка чекала його сама. Він завіз дівчину в інший батальйон. Та згодом зізнався, що це було кохання з першого погляду.
— 31 грудня 2020 року син подзвонив і сказав нам з чоловіком, що познайомить із дівчиною. На той момент вони з Настею вже зустрічались. Ми говорили по відеозв’язку. Вона дуже красива. Висока. Гарненька. Ми обмінялись телефонами та почали спілкуватись, — розповідає Інна Петрівна.
26 лютого у Насті був день народження. Незадовго до цього Петро розповів батькам, що хоче освідчитися. Каблучку замовив в інтернет-магазині, порадившись із мамою.
Звичайно, я підтримала сина. Єдине, що попросила, — відзняти момент пропозиції руки і серця. Я знала, що Петя такого не любить, але таки прислухався і прислав відео.
Цей ролик Інна Петрівна переглядала зі своєю подругою Світланою Михайлівною. Разом жінки дуже вболівали та переживали за хлопця. Кажуть, це краще усіх фільмів і серіалів. І дівчина сказала довгоочікуване «так».
Це далеко не єдиний душевний момент, який я переживала зі Світланою. Вона мені більше, ніж сестра. Хоча насправді ми навіть не родичі, — каже Інна Мась. — Це моя віддушина, людина-орієнтир. Вона ніколи мене не залишає: і заспокоїть, і настановить, і навіть поплаче зі мною, якщо треба. Вона мене рятує. Світлана Михайлівна, до речі, вихователька Петра. З тих пір ми дружимо. Вона зі мною завжди поруч.
У березні син сказав, що вирішив одружитися, — продовжує розповідь пані Інна. — Я не уявляла, що все буде так швидко. Вони подали електронну заяву, щоб скористатись послугою «Шлюб за добу».
На підставі заяви наречені отримали 10 днів відпустки. Запросили батьків на церемонію розпису в Замок Любарта в Луцьк. І відправились додому. На той момент Інна Петрівна не бачила сина 9 місяців. Тож ця зустріч була для неї особливо хвилюючою.
Інна з чоловіком Валентином вирішили влаштувати дітям сюрприз. Петро дуже хотів власний автомобіль і накопичував на нього кошти. Батьки пришвидшили втілення мрії. Тож приїхали забирати сина та невістку на новій автівці.
— Як ми їхали по навігатору Києвом — то окрема історія достойна цілого комічного альманаху. Але дітей ми таки зустріли. Я так бігла до сина, що навіть обігнала потяг «Попасна-Київ». Мені здавалося, що серце вирветься з грудей. Бо ж і Петра довго не бачила, а він ще й невістку везе. Тоді ми вперше зустрілися на пероні, — розповідає пані Інна.
17 квітня — день розпису. Церемонію організували в Луцькій художній галереї в замку Любарта. Під фортепіано. У залі облаштували фотозону молодят із дитячих світлин.
— Я ж спеціально привезла такі домашні фотографії. Він любив фотографуватися в дитинстві. Настя ж змалку проводила багато часу з батьком, а він миротворець, військовий. Займалася стрільбою. Тож як почіпляли фото, дивлюсь — наречена всюди зі зброєю, а наш Петя — з мікрофоном, — сміється мати.
Із Луцького замку Любарта Петро та Настя вийшли вже у статусі чоловіка та дружини. Інна Мась каже, що сама незчулася, як одружила сина: «Це все як ураган. Цілий день наречені існували один для одного. Були ніби тут, але не з нами. Все, що в них було — цих декілька днів».
Після одруження Петро та Настя повернулись на службу, кожен у свій батальйон. За можливості бачаться. З рідними тримають постійний телефонний зв’язок.
— У нас домовленість, що він дзвонить сам, — пояснює Інна Петрівна. — Звичайно, щодня дзвінків бути не може. Вони на службі. Там немає вихідних. Мені достатньо, щоб син сказав: «Привіт, у мене все добре». І ніяка це не зона: ні АТО, ні ООС. Ці шаблони ніяк не покращать ситуацію. Якщо я говорю з сином і чую постріли, то це війна.
За два роки Петро Мась жодного разу не сказав, що пожалів про рішення стати військовослужбовцем. За цей час пані Інна навчилась сприймати обставини як належне та бути відкритою світові:
— Я завжди радісна, йду людям назустріч і шукаю позитив. Сльозами своїми я нікому не зараджу. Навпаки намагаюсь бути міцним горішком. У мене ж хлопці у сім’ї, я так звикла. Всюди порядок і дисципліна, все розкладено по поличках.
Постійну підтримку пані Інна відчуває від отця Іакінфа. «Він для мене духовний наставник. Завжди розрадить, знайде потрібні слова, вислухає, навчить. Це дійсно людина, дана Богом», — підсумовує Інна Мась.
