Багато наших найяскравіших спогадів - родом із дитинства. Особливо, якщо це відпочинок. Адже дитина, здатна насолоджуватись приємними моментами, не думаючи про буденність. СарниNews.City попросили місцевих жителелів поділитися найтеплішими спогадами про дитячий відпочинок. І ось які історії почули.
Аліна Кухаревич, 30 років, селище Клесів:
- Найбільше в дитинстві любила відпочинок на свіжому повітрі. У моєї мами велика родина - 3 сестри і брат. Всі з різних міст. Місцем нашої літньої зустрічі завжди було Біле озеро, що у Володимирецькому районі.
Відпочинок включав у себе і ночівлю. В усіх було по декілька дітей, тому компанія назбирувалась чималенька. Нам було дуже весело. Жарили різні смаколики на вогнищі. Днями сиділи у воді: до синіх губ і гусячої шкіри. Засмагали під сонечком. Ганяли м’яч і розважались. Вечори проходили за посиденьками біля вогнища. Дорослі розмовляли про своє, а діти вигадували різні небилиці, страшилки та ділились незвичними історіями. Завжди засинали в очікуванні нового дня та веселощів.
Але чи не найбільше запам’яталися ранки відпочинку на озері: ми завжди прокидалися від аромату свіжозвареної юшки на вогні. Її неповторний смак пам’ятатиму все життя. Такий відпочинок усією родиною подобався найбільше. Адже тоді всі були разом, щасливі та безтурботні.
Ірина Букач, 56 років, місто Сарни:
- Наша сім’я не мала фінансової можливості на круті курорти. А піонерські табори я з братом Славою не дуже любили. Бо мали неприємний досвід. Одного разу, відпочиваючи там, брата вкусила собака. А мені завжди було сумно і не цікаво. Ми нудились і страждали. І от, коли я була в 6-ому, а брат в 4-ому класах, бабуся назбирала грошей і відправила нас з мамою на відпочинок в Анапу, Краснодарський край (у ті часи - СРСР, нині - Росія).
Пам’ятаю все: спекотний вагон, волога постіль, місця на верхніх полицях, зупинки на під’їзді до курортних місць. На таких зупинках можна було купити все: пиріжки, абрикоси, груші і молоко з "холодушкою". В такий спосіб тоді зберігали молоко: щоб воно було холодним, у бідон кидали жабу.
Та головне - це море. Перше враження від нього - незабутнє. Шлях пролягав через Керченську протоку. Наш потяг, розділивши на декілька частин, помістили на паром. Тут під час переправи дозволили вийти. Ці пейзажі запам’ятала на все життя: море, чайки, медузи, дельфіни. І нам це все пощастило побачити.
З того часу почалась моя любов до моря. Ні ліс, ні річка, навіть гори не здатні справити такого враження. А дивовижна краса моря, його могутні хвилі, фантастичні заходи сонця та чарівні морські мешканці стали для мене запорукою справжнього відпочинку. Та перша дитяча подорож - любов на все життя.
Андрій Романюк, 30 років, селище Клесів:
- У 2003 році ми з татом поїхали в місто Київ на футбольний матч. До цього я майже не бував за межами Рівненщини, а тут поїздка до столиці на відбіркові матчі Чемпіонату Європи з футболу. Ми довго не розповідали мамі про наш задум. Та довелося, адже ціна такого відпочинку - майже місячний бюджет родини на той час.
Футбол я обожнював з раннього дитинства, тому для мене ця гра - мрія, яка стала реальністю. Команда збірної Іспанії із гравцями "Реалу"- це взагалі "футбольна ікона". Тому побачити таких гравців, як наш Андрій Шевченко та "реалівців" - Рауля Гонсалеса, Ікера Касільяса - це фантастика.
Захоплення складно описати: величезний стадіон, 80 тисяч вболівальників, стільки ж міліції та внутрішніх військ, які охороняли цей матч. Гра була вражаючою: наші забили, потім іспанці зрівнялись, тоді іспанці вийшли вперед (з рахунком 2:1). А коли вже всі зневірились, наші на останніх хвилинах зрівняли рахунок (2:2). Український прапор з тієї футбольної гри став моїм талісманом. Він зі мною під час всіх подорожей та мандрівок.
Ночувати ми мали в родичів, у яких було 2 маленьких дітей. Оскільки матч закінчився дуже пізно, вирішили їх не турбувати. Тому ночували на вокзалі. Це також частина подорожі. Адже атмосфера була неймовірна: тисячі вболівальників дрімали по всьому вокзалу, вкрившись українськими прапорами (їх отримав кожен разом під час гімну на своєму місці на стадіоні).
Наступного дня ми з татом гуляли Києвом: перший спуск в метро, величезне місто, визначні пам’ятки, метушня. Все це раніше бачив лише на картинках чи по телевізору. Ця подорож - найяскравіші спогади з дитинства.
