Переносити емоції на папір, перетворювати їх у тексти, рятуючи чиїсь зруйновані душевні стовпи та стримуючи власні. Допомагати словом і лікувати теж ним. У рядках вміщувати всю нашу силу та мужність, але й безмежну ненависть і злість. Закарбовувати українську нескореність. Вікторія Ніколайчук тримає міцно літературну зброю, надихаючи тих, хто боронить військовою. СарниNews.City поспілкувалися з представницею поетичного фронту про її віршовані творіння війни.
Вікторії живе у одному із сіл нашого району — Чабель. Її робота зовсім не пов’язана із текстами та римованими творами, Дівчина працює перукарем-візажистом. Але це не завадило її опублікованим у соціальних мережах віршам зібрати тисячі переглядів, позитивних реакцій, уподобань і слів підтримки.
Писати поезію дівчина почала ще задовго до цих днів, у школі. З нею їздила на районні конкурси. Пригадує, як, напевно, в 7 класі поїхала на «Перлинка Полісся». Там читала три вірші: про Батьківщину, війну і поему про Геракла, яку склала на урок світової літератури на 25 стовпців (каже, зараз самій страшно від такої кількості).
Після цього була перерва. «Кому треба ті вірші?» — думала собі. Продовжила творити у випускному класі патріотичні, були 2014-2015 роки. Крім цього писала ще про любов. Згодом знову настала павза.
— Війна змусила повернутися до поезії. В перший же день забрали мого коханого. Дотепер точно не знаю, де він. Відаю, що на сході і що живий — це головне. Щоб якось його підтримати, щоб підняти дух і заспокоїтись самій, — пишу, — ділиться Вікторія.
Першу поезію повномасштабної війни поширила у соцмедійному застосунку TikTok. Її в результаті проглянули 70 тисяч користувачів. Для дівчини це стало справжнім потрясінням. На жаль, опісля відео заблокували через «образливий вміст» («Зрозуміло для кого образливий», — висловлюється Вікторія). Пізніше подруга авторки поділилася роликом на іншій соціальній платформі — Facebook:
— Мене там ще не було, тому надсилає вона (подруга, — прим. авт.) скриншоти: 20 поширень, 30, 50… Тоді була просто шокована! Я ж там негарна, в капюшоні, а тут така активність! — не стримуючи емоцівй, розповідає Вікторія Ніколайчук.
Після того, як відео набрало 500 тисяч переглядів, його теж заблокували, тепер вже у Facebook. Говорить, що не засмутилася, а навпаки: реакції слухачів й читачів стали поштовхом для нових творінь.
— Я отримала таку підтримку від багатьох, що жодні обмеження і блокування не зможуть змусити мовчати, забути і пробачити той весь жах, який пережив кожен українець, те все, що принесла з собою війна. В нас є дух, в нас не забрати волі, так як і не забрати жодного клаптика нашої землі!
Написання віршів стало для неї терапією, з якою легше і яка допомагає переживати емоції:
— Коли здається, що твій мозок не витримує тієї інформації, яку отримуєш щодня, що твої нерви на межі, — тоді рятує аркуш і ручка. Для когось порятунком є заняття для рук, але в моєму випадку це не вихід. Коли стрижу або займаюся домашніми справами, голова переповнена думками про що писатиму — от і маю перші рядки.
Говорить, головне — всі ідеї записати, а там вже саме вибудовується.
— Хтось допомагає матеріально, хтось проводить весь час в молитвах. Інший приймає переселенців чи не спить ночами і готує їжу для солдатів і людей, які зараз в страшних умовах, щоб потім ті продукти та речі теж хтось віз за сотні кілометрів, ризикуючи своїм життям, — розмірковує дівчина. — А я була б щаслива допомогти комусь своїм словом, бо, напевно, більше нічим не можу. Кожен із нас воює на своєму фронті і кожен є корисним для наших захисників і держави. Дякую Збройним силам України за кожну тиху ніч і новий ранок! Слава Богу і Слава Україні!
