Війна змусила Стеллу Марчук, ілюстраторку із Сарн, переїхати зі столиці в рідне місто, змінити акварель на електронний пензлик, а милих персонажів із листівок на амбасадорів української незалежності. Ось так виглядають її ілюстрації та звучать думки зараз.
«Місто миттєво прокинулось — і все змінилось»
— Київ покинули в перший день війни. Прокинувшись о 5 ранку від вибухів, зрозуміли, що перший удар уже нанесено. Місто миттєво прокинулось — і все змінилось. Ще до війни ми з рідними обговорили план дій на випадок вторгнення рф, і 24 лютого довелось покинути наші домівки.
«Малювання зараз — про вираження своєї позиції»
— Пакуючи рюкзак, розуміла, що варто брати лише необхідне. Але я не знала, чи буде нам куди повертатись, тому взяла ще декілька улюблених речей і мінімальний набір для малювання.
Перші дні війни не хотілося їсти і спати. Здавалось, потрібно завжди бути напоготові й не відволікатись. На свої фарби і дивитись не хотіла. Вони лежали десь далеко і я навіть не згадувала їх.
Десь за тиждень прийшло відчуття відносної безпеки. Думки «як можна малювати під час війни» змінились на «можливо я хоч спробую». Почали з’являтись ідеї, але на папері нічого не виходило. Тоді я вперше перейшла на цифрову ілюстрацію. Якщо до війни малювання було для мене способом поринути у власну реальність, то зараз більше про вираження своєї позиції.
«Всі рядки зі сторінок української історії та літератури ніби ожили»
— Малюється тільки те, що пов’язано з Україною. До війни всі ілюстрації були про щастя, підтримку або любов. Мені здавалось, це те, що нам потрібно в цьому житті. А сьогодні відчуття, що це все відбирають. Нас позбавляють всього, що ми так любимо, і знову українці мають боротись за свою свободу і майбутнє. Знову гинути, захищаючи рідну землю. Всі рядки зі сторінок української історії та літератури ніби ожили.
Все, про що писали класики, сьогодні повторюється.
І знову ми повертаємось до актуальних питань: чому важливо розмовляти українською, для чого знати свою історію, навіщо берегти власну культуру і хто ніколи не був братським народом. Мені захотілось нагадати насамперед собі про видатних українців, які проходили цей шлях і відчували те саме сотні чи десятки років тому. Або тих, хто творить цю історію зараз.
Ми надзвичайно талановита нація. Нам є що згадати і є чим пишатись.
«Моє серце сповнене ненависті до окупантів, але це не означає, що там не залишилось місця для любові до всіх інших»
— Ймовірніше, і далі малюватиму листівки в попередньому стилі. Сьогодні моє серце сповнене ненависті до окупантів, але це не означає що там не залишилось місця для любові до всіх інших. Листівки — це мій спосіб говорити про цінності.
«На майбутнє уже маємо багато патріотичних ілюстрацій»
— На жаль, все виробництво Sun Studio зараз зупинено. В Києві залишилась вся готова продукція та обладнання. Як тільки матимемо змогу, все відновимо. Зараз у наявності лише листівки. На майбутнє уже маємо багато патріотичних ілюстрацій, будемо друкувати нові листівки та чашки. Все буде Україна!
