Від дня загибелі 26-річного військового Дмитра Камінського із села Корост минуло понад пів року. 10 листопада його батькам вручають Орден «За мужність» ІІ ступеня. Мама десантика-героя згадує, як сильно син хотів служити, а батько — як допомагав потрапити в елітний спецпідрозділ.
«Це те, що я хотів»
Дмитро змалку займався спортом, завжди робив з батьком зарядку. Ще одним захопленням була біологія. Але в 9 класі його мрії різко змінилися.
— Дорослішаючи, він усе більше запитував мене про військову справу, бо я служив у морській піхоті. Почав дивитися фільми військові, цікавився зброєю. Навіть купував військову форму: майку, штани, бушлат, берці. Була історія, коли до сусіда приїжджали вручати повістку, а 17-річний Діма просив його теж взяти в армію, — розповідає батько Віталій.
Хлопець закінчив школу, ВПУ-22, але не залишав думки про армію.
— У 2014 році почалась війна. Він рвався туди добровольцем. Ми ледь вмовили його лишитися, — розповідає мама Валентина. — Я йому казала, що ще молодий, нічого не бачив. А він мені у відповідь: Хто, якщо не ми?
Дмитро Камінський у день прийняття присяги.Фото: опубліковане батьком.
Втретє втримати сина від служби не вдалося. Дмитро просив у батька підтримати його рішення та допомогти потрапити в елітний спецпідрозділ.
— Такою була його умова, — пояснює Віталій. — З військкомату нас направили в Одеську область. Щоб служити в морській піхоті, треба було пройти психологічні тести на місці, показати рівень фізпідготовки. І ми поїхали. Там Дімі запропонували бути водієм на БМ. Він, звичайно ж, не погодився. Хотів виконувати інші завдання, хотів бути кращим.
Після повернення Дмитро моніторив військові бригади в інтернеті. І таки знайшов свою десантно-штурмову. Пройшов усі фізичні випробування, психологічні тести та у вересні 2019 року підписав контракт. Коли прийняв присягу, сказав батькам: «Це те, що я хотів». Десантник здійснив 28 стрибків з парашутом: з висоти 600 і 800 метрів, без зброї і зі зброєю, вдень і вночі.
Відкрив рахунок
Спочатку Дмитро Камінський ніс службу в Херсонській області, на адмінмежі з тимчасово окупованим Кримом. У жовтні 2021 року його бригада заступила до виконання завдань у смт Зайцеве на Донеччині. Тоді син зателефонував батькові, щоб сказати: «Я відкрив рахунок». Дмитро ліквідував офіцера. Він добре стріляв з різних видів зброї. За це отримав позивний Хижак. Там, у зоні ООС, воїн і зустрів повномасштабне вторгнення.
Саме в цьому костюмі снайпера, пролежавши в засідці близько шести годин, Дмитро відкрив рахунок
Їх бригада багато переміщалася, змінюючи ділянки фронту (зазвичай найважчі) від Донеччини до Харківщини. Були марш-кидки в сотні кілометрів. Дмитра Камінського призначили командиром групи швидкого реагування.
Десантник часто телефонував батькам і багато що розказував. Але останній дзвінок був не схожим на попередні:
— Вранці 26 квітня ми говорили 17 хвилин. Раніше такого не було, — пригадує батько. — Діма розказав, що їх відвели, він помився та спав у зручному теплому ліжку.
Бойове завдання ввечері того ж дня стало останнім. Це було поблизу села Курульки на Харківщині. Незадовго до цього Дмитро сам надіслав батькові фото, яке хоче розмістити на своєму пам’ятнику в разі загибелі. Одне з них — обов’язково в береті та в повний зріст.
— Він любив форму, не знімав її навіть у відпустках, — каже мама. — Приміряє берета, начистить берці. Ходить на турнік, бігає. І все каже: «Щось ви мене вже розкормили. Треба тримати форму. Я ж десантник, мамо. Третій прибігаю. І стріляю краще всіх».
Лицар двох орденів
Ордени «За мужність» ІІІ та ІІ ступеня воїнові присвоїли посмертно. Хоча перший мав отримати прижиттєво — за участь у штурмі околиць Горлівки наприкінці лютого 2022-го. Подання було на живого старшого солдата Камінського. Але указ опублікований 22 травня, тому нагорода присвоєна посмертно.
Другий рідним вручили 10 листопада. Матір не стримує сліз, але знаходить правильні слова:
Вручення Ордену.
— Шкода, що цю нагороду отримую я, а не мій син. Я не можу досі збагнути. Моє материнське серце не може це прийняти. Ніколи не забуду, що казав мені син у розмовах: «Мамо, ми будемо стояти до кінця. Ми будемо стояти на смерть». Як мені це було чути, зрозуміє кожна мама. Але я молюся за нього. І сподіваюсь, що війна закінчиться і ці страждання закінчаться. Наша країна житиме гарним життям, на яке заслуговуємо усі ми. І збереже життя новим поколінням. Я співчуваю зараз усім матерям, які переживають таке горе. Хай Бог береже тих, хто воює, хай держава стверджується, хай виростає здорове, мужнє, сильне покоління, представником якого став мій син. І більше не буде втрат. Я молю Бога за це.
СарниNews.City завжди готові розповісти про наших воїнів. Поділіться історією ваших рідних і близьких за номером телефону: (099) 170-68-08. Ті, кого захищають, повинні знати імена тих, хто захищає та боронить Україну. І шанувати пам’ять про них.
