Доброволець Олександр Задорожний з Дубровиці з перших днів війни став на захист держави. Служив но Донецькому напрямку, брав участь в контрнаступі ЗСУ на Харківщині. В інтерв’ю СарниNews.City воїн розповів про фронтові будні звичайного солдата, «руській мір» в головах українців, реабілітацію воїнів, майбутню перемогу.
Примітка: дата запису інтерв’ю 30 січня 2022 року.
Ви доброволець, однак не відразу змогли доєднатись до лав ЗСУ. У чому причина?
— 25 лютого я прийшов у військкомат. Відверто кажучи, відразу мене мобілізовувати не хотіли. Мовляв, депутат, директор комунального закладу, але я наполіг й мене прийняли до роти охорони. Нашим завданням було патрулювання, чергування на блокпостах, охорона різних об’єктів. Пізніше з бійців роти почали формувати бойові підрозділи й я потрапив в першу хвилю. Служив стрільцем-санітаром у 14-й окремій механізованій бригаді першого стрілецького батальйону. У травні 2022-го пройшли навчальний курс на полігоні, а в червні нас перевели на Донбас під Лисичанський нафтопереробний завод. Там вперше почув і відчув вибухи від артилерійських снарядів та зблизька побачив спалахи білого фосфору – це було гарно і страшно водночас.
На яких ще ділянках фронту довелось служити?
— Після двох місяців на Донбасі наш підрозділ перевели на Харківський напрямок саме в період контрнаступу. Тому вдалось навіть деякі трофеї отримати: кацапські казки, рюкзаки. Дещо забрав додому, а дещо віддав друзям-колекціонерам. Потім знову опинився на Донеччині.
Очікували, що розпочнеться повномасштабне вторгнення?
— Я, як український націоналіст, був готовий, що російське вторгнення відбудеться, бо фактично війна триває з 2014 року. За декілька тижнів до 24 лютого я навіть опублікував допис у Facebook, де писав, що не дивлячись на те, якою ви мовою спілкуєтесь, чи у яку церкву ходите, росіяни все одно вважають українців ворогами й прагнуть нас знищити як державу, народ.
Ви депутат Сарненської райради та директор обласної психіатричної лікарні села Орлівка. Тобто фактично не підпадаєте під мобілізацію. Однак все ж пішли на службу як доброволець. Чому?
— Я не хочу, щоб нашу державу знову окупував цей одвічний ворог. Ось є в них цей імперський міф «єдіної страни», та й серед українців є ще прихильники СРСР. Але я хочу, щоб Україна стала державою, за яку гинули воїни УПА, прихильники ОУН, солдати армії УНР. Тоді перемогти не вдалось, а зараз нам допомагає весь Захід й правда на нашому боці – ми приречені на перемогу.
Тобто причина повномасштабного вторгнення в чому на Ваш погляд?
— Одна із причин — це, звичайно, хворобливі імперські амбіції. І тут навіть питання не в путіні. Якби був би інший президент в росії, політика не змінилася б. Адже всю нашу незалежність українці фактично дозволяли проросійським силам на всіх рівнях отримувати владу, голосували за відвертих колаборантів. Чомусь росіяни не атакували Фінляндію, яку об’єктивно легше захопити, бо вони обрали західноєвропейській вектор розвитку, відбулись як нація. А українці навіть зараз не можуть розірвати зв’язок з РПЦ, продовжують слухати російську музику, дивитись їхні фільми. Від ворожих обстрілів люди однаково гинуть, що на Одещині, що на Рівненщині, адже ракета не вибирає, якою ти мовою спілкуєшся. Зараз все російське стало токсичним.
У Вас діагностували контузію. Скільки часу триває реабілітація?
— Контузію я тримав ще влітку, але тоді симптомами були лише головний біль та нудота, а на позиції особливої уваги на такі речі не звертаєш. Потім про це взагалі забув, бо втратив в бою побратимів – було не до контузії. Пізніше, у вересні, головний біль посилився від вибухів снарядів, а під Бахмутом інтенсивність обстрілів колосальна. Лежиш в окопі, який сам вирив (до речі, на Донбасі земля дуже тверда, на Харківщині легше рити) й думаєш, щоб тільки не по тобі прилетіло – ось така й війна. І від цих обстрілів у багатьох хлопців голови боліли, ну і відповідно в мене повторно, а потім усім іншим діагностували контузію. Пройшов курс лікування в медзакладі. За подальшими діями сказали звернутись до ротного медика, але ж очевидно вже цього ніхто не робив, адже руки, ноги є значить треба служить. А коли отримав відпустку, то звернувся до сімейного лікаря, бо головний біль так і не зник. І, що логічно, у мене також діагностували посттравматичний синдром. Тому закликаю хлопців не нехтувати симптомами контузії й звертатись до лікарів, адже без допомоги людина буде стабільно деградувати.
Після поразок ворога на Київщині, Харківщині, Херсонщині в інформаційному просторі все частіше почали говорити, що російська армія – це міф, а що Ви думаєте про ворожу армію як звичайний солдат?
— Російська армія – це не міф. Інколи дивлюсь ці новини про росіян, де вони обурюються поганим забезпечення (ну нам так показують), але ж вони не задоволені не тим, що їх на війну мобілізували, а відсутністю обмундирування, поганою їжею. Це ментально зовсім інші речі. Тобто росіяни, навіть ті, кого мобілізували, й їх родини, підтримують війну, а значить мають мотивацію.
Коли за Вашими припущеннями закінчиться війна?
— Нам потрібно готуватись до довгого марафону. Тому що в росіян снарядів вистачає. Я це відчув на собі. Вони можуть дозволити собі кілька годин обстрілювати конкретний напрямок. Потім прощупати піхотою оборону, якщо є опір, значить відступають й знову гатять артилерією й так поки не зламають оборону повністю. Тому війна буде затяжною. Але ми приречені на перемогу, бо нас підтримує Захід. Без цього ми б, мабуть, вже вели партизанську війну, а не фронтову.
Яким було матеріальне забезпечення наших військ від початку Вашої служби й зараз?
— Коли мене перевели в бойову частину, то видали форму, взуття, каску, бронежилет. Тобто я нічого сам не купував. По харчуванню – український сухпай найсмачніший. Мені є з чим порівняти, адже куштував канадський (має багато смаколиків), естонський (мені не сподобався), корейський (всі страви переважно з рису), російський (найгірший, їх армійський бекон навіть собаки не хотіли їсти).
Ви доєднались до лав ЗСУ як доброволець. Однак багато людей отримують повістки від працівників центрів комплектування на вулиці, в розважальних закладах й очевидно, що рівень мотивації таких призовників нижчий. Відтак наскільки корисний на фронті боєць, який від початку не хотів служити?
— Не можу визначити точний рівень корисності, але якщо таку людину мобілізувати, навчати, відправити на позиції, то вона буде змушена стріляти в окупанта, бо від цього залежить її життя. Тут важливо зрозуміти, що не може якась частина суспільства постійно воювати, волонтерити, а інша релаксувати. Перемога потребує максимального залучення всіх.
