Олена Абрамович знала, що таке волонтерство ще задовго до початку війни. У 2006 році долучилася до Молодіжної громадської організації «Смарт» міста Сарни. Організовувала дитяче дозвілля, літні табори та супроводжувала на змагання за кордон. Тепер вона працює із запитами військових, жителів деокупованих територій і переселенців, успішно поєднуючи волонтерство з громадською діяльністю та керівництвом закладом культури.
— Після повномасштабного вторгнення, пам’ятаю, волонтерило все наше місто Сарни. За 30 хвилин збиралося до сотні людей, щоб розвантажити фуру, інші випікали, ліпили та заморожували продукти. Багато звернень було з сіл, куди везти та що робити з продуктами, які зібрали мешканці. Велику і постійну волонтерську допомогу організація отримувала від польських друзів, — розповідає голова правління МГО «Смарт».
Олена на засіданні робочої групи.Фото: зі сторінки Олени у Facebook
Крайній запит військових був на безкаркасні ноші. Олена оголосила збір у соцмережах, який вдалося закрити за добу. Виготовили ноші у швейному цеху прямо в Сарнах. Майже за тиждень передали 40 штук.
— Ми працюємо не лише з військовими. Допомагаємо і людям на деокупованих територіях, і переселенцям, — пояснює Олена. — У листопаді 2022 року я очолила Будинок культури «Залізничник». Колектив закладу дуже підтримує мене у волонтерстві. За рік ми провели декілька благодійних концертів, зібрані кошти передали на закупівлю турнікетів нашим «Поліським вовкам» (60 батальйон, 104 бригада ТрО ЗСУ — прим. ред.), також придбали перископи. Крім цього, нашій організації Український фонд «Благополуччя дітей» допоміг закупити 100 наборів канцелярії для ВПО, котрі проживають у Сарнах. Співпрацюємо з різними конфесіями та церквами, допомагаємо з загрузками авто один одному. Маємо спільний проєкт із ГО «АРТ КУЛ» та Яною Ковалик. Вона розмалювала з півсотні гільз, привезених зі сходу.
Колеги Олени, які підтримують її у волонтерстві.Фото: зі сторінки Олени у Facebook
Найбільшою опорою Олени є чоловік та друзі. Вони найбільше і мотивують, і переймаються за небезпечні відрядження.
— Мій чоловік також призваний до лав Збройних Сил України. Майже рік на Бахмутському напрямку. Завжди зі мною сперечається, коли я їду на Схід, переживає. Знаходить можливість написати і запитати де я, чи я вечеряла, чи зупинялася в дорозі, чи стомлена, — ділиться волонтерка. — Проте я вже не можу і не відмовлюся від волонтерської діяльності. Мене мотивують ці поїздки на фронт, спілкування з військовими. Вони надихають робити неможливе.
