Коли росія почала повномасштабний наступ, Василь Тіт одразу зрозумів, що сидіти вдома просто не зможе. Добровільно доєднався спочатку до місцевої ТРО, згодом до гірсько-штурмової бригади. У річницю загибелі захисника згадуємо його військовий і цивільний шлях.
Справедливий, товариський, щедрий
Василь Тіт народився 1 січня 1965 року в селі Сновидовичі Сарненського району (раніше Рокитнівського). Закінчив 10 класів Сновидовицької ЗОШ 1-2 ступеня. Під час навчання у школі був учасником хору, дуже любив співати та грати на гітарі.
Після школи вступив у Рівненський педагогічний інститут за спеціальністю «Фізична культура і спорт», але навчання не закінчив, бо пішов в армію. Військову службу проходив у 1983-1985 роках, у в/ч 73046, отримав звання старший сержант.
Після армії пішов навчатися на боцмана в Морехідне училище міста Балтійськ Калінінградської області (рф). З 1987 до 1992 року працював на риболовному судні у Хабаровському краї (рф). Згодом влаштувався на шахту в селищі Лозівський Луганської області.
Василь Тіт на службі.Фото: Рокитнівська селищна бібліотека
У 1996 році повернувся в рідні Сновидовичі, де почав працювати кочегаром у Сновидовицькій школі. Перед початком повномасштабного вторгнення був різноробочим в Українській лісопереробній компанії (УЛПК) «Роксолана».
Колеги згадують Василя трудолюбивим і товариським чоловіком: «Він був працьовитою людиною, на роботі старанно виконував всі свої обов'язки. Також він був не конфліктним, тому мав багато друзів».
Товариші розповідають, що Василь завжди був готовий прийти на поміч і віддати навіть останнє:
— Василь був хорошим другом. Він був дуже веселим, щирим, справедливим. Завжди підтримував у важкі часи. А ще був дуже щедрим. Він міг віддати останні гроші, щоб допомогти комусь із своїх друзів у скрутні часи або просто так купити смаколиків і пригостити знайомих.
«Світлі спогади про нього завжди будуть сильнішими за смерть…»
Василь Тіт разом із дружиною Валентиною виховали двох синів Артема та Тараса.
«Уся наша родина дуже любила Василя. Він був найкращим сином, братом, батьком, — таким згадують загиблого воїна рідні. — Василь був справедливий, добрий, трудолюбивий. Завжди допомагав по господарству батькам та дуже любив тварин. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати, коли зупиняється серце найрідніших, проте світлі спогади про нього завжди будуть сильнішими за смерть…».
25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення, Василь усвідомив, що не зможе сидіти вдома. Добровольцем приєднався до лав Рокитнівської територіальної оборони. Служба тривала по квітень 2022 року. Після цього до 23 листопада 2022 року він проходив навчання. Згодом служив у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», 8-го батальйону, 3-ї роти. Був командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки в/ч 3029.
Зі слів побратимів, Василь Тіт завжди був позитивним, надійним другом, товаришем, гарним співрозмовником та душею компанії навіть на передовій.
22 січня 2023 року, отримавши тяжкі поранення в бою поблизу селища Білогорівка на Донеччині, військовослужбовець Василь Тіт загинув. Йому було 57 років.
Місце поховання Василя Тіта.Фото: Рокитнівська селищна бібліотека
9 листопада 2023 року від імені Президента України Василя Івановича посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Слава та вічна пам'ять Герою!
За матеріалами Рокитнівської селищної бібліотеки.
