30 грудня 2023 року в центрі Сарн трапилась ДТП. Неподалік місця аварії перебував Андрій Опалько. Військовий зреагував миттєво й побіг перевіряти стан водія після зіткнення.
«Кожен солдат у нас знає, як надати іншому домедичну допомогу»
Андрій Опалько з першого дня повномасштабного вторгнення росії добровільно долучився до лав ТрО. У складі 60 батальйону «Поліські вовки» 104 бригади ЗСУ спочатку ніс службу в прикордонній смузі, згодом відбув бойову ротацію на Бахмутському напрямку та пройшов навчання після повернення.
Наприкінці грудня бойовий медик мав кількаденну відпустку. Поруч із парком «Залізничник» зустрів колишнього товариша по службі. Аж раптом почув звук різкого гальмування, а тоді - удар. На вулиці Соборній зіткнулися легковик і вантажівка.
— Я побіг туди. Відкрив двері легковика з пасажирської сторони. Водій був без свідомості, — розповідає про події того дня Андрій. — Кожен солдат у нас знає, як надати іншому домедичну допомогу. Якщо неможливо встановити, що трапилося з людиною, потрібно просто покласти її на бік — це максимально безпечне положення, в якому потерпілий може перебувати до приїзду медиків. Це я власне і зробив. У мене з собою нічого не було, щоб надати допомогу на місці. Я гукнув перехожим, щоб викликали «швидку», а сам перевірив, чи немає у водія кровотеч і явних ушкоджень. Тоді обережно переклав його на бік, контролював пульс і чергував біля нього до приїзду медиків. Мій побратим Леонід Шкуц тим часом відключив акумулятор.
Згодом прибули рятувальники ДСНС і деблокували водія. А коли бригада екстреної медичної допомоги переносила його у карету «швидкої», чоловік почав приходити до тями.
Андрій Опалько розповідає, що це не перший випадок, коли здобутий на війні досвід стає в нагоді при допомозі цивільним. Якось йому з побратимами доводилось рятувати місцевого жителя при спробі самогубства. Завдяки їх діям чоловік вижив.
— До війни я не мав жодного стосунку до медицини. А після певного випадку на сході став старшим бойовим медиком. Найкращий вишкіл і знання я отримав під час виконання бойових завдань на сході від «Валер’янки». Вона справжній медик і справжній герой. Ми з нею витягували поранених, ситуації різні бували, — ділиться Андрій. — Взагалі бути солдатом, сержантом — це найважча робота у світі. Але можна бути щасливими навіть там (на фронті — ред.), якщо біля тебе такі хлопці, як мої побратими, та дівчата, як «Валер’янка».
