Жоден благодійний ярмарок у Клесові на Сарненщині не обходиться без Яни Костюк. За професією вона — асистентка учителя, а з початку повномасштабної війни ще й активна громадська діячка та волонтерка. Закривати збори на потреби військових їй допомагає син Захар, тож жінка називає себе найщасливішою мамою. У розмові з Яною пригадуємо перший день війни, дебютну «банку» і не забуваємо спілкуватися про мрії.
«В той день я втратила рідних і близьких по ту сторону кордону»
Яким ти пам’ятаєш 24 лютого 2022 року?
— Ранок 24 лютого для мене почався о п’ятій годині. Я, як зазвичай, взяла в руки телефон. І в той момент перед очима промайнуло все життя. Почалася війна. А це найстрашніше, що може статися в житті людини та всієї країни загалом. Сильно запам'яталися перші три дні. Я тоді взагалі не могла спати, ходила по хаті, заглядала у вікна і просто молилася. В той день я втратила рідних і близьких по ту сторону кордону. Точніше з двох сторін одночасно. Це росія і білорусь. Цих людей більше немає в моєму житті, вони вже ніколи не повернуться.
Чи розглядала ти можливість виїхати з України?
— Не допускала навіть думку покинути країну. Переконання чоловіка і батьків, що я із сином маю їхати за кордон, не змінили мою позицію. У мене є лише одне велике бажання: бачити перемогу України і зустріти її в своєму рідному Клесові.
Перший збір — за п'ять годин
З чого почалася твоя волонтерська діяльність?
— Це був День батька 2022 року. Ми зібралися всією родиною. Мій дядько Павло розповів, що йому телефонував його друг-захисник і поділився новиною: відомі гумористи Танька і Володька подарували їхній бригаді автомобіль. Проте під час виконання завдань хлопці пошкодили два колеса. Я вирішила спробувати допомогти. Оформила спеціальну карту для збору коштів. Дізналася ціну коліс. Як зараз пам’ятаю, вони коштували п'ять тисяч гривень. Оголосила збір та поширила його на своїх сторінках у соцмережах. Необхідну суму зібрали за п'ять годин. Наступного дня колеса були уже в мене. Ще через добу хлопці з вдячністю відзвітувалися про їх отримання.
Ти допомагаєш багатьом військовим. Чи є якась особлива історія, що запам'яталася найбільше?
— До мене звернулася дружина нашого односельця-захисника Юрія Круглика. Він разом з побратимами служив в Запорізькій області. Їм була потрібна сонячна станція. Цей збір ми всі разом закрили за добу. Сонячну станцію придбали та передали хлопцям. Проте через кілька днів Юрій перестав виходити на зв'язок. Нічого про захисника невідомо й нині. Тому для мене це якось по-особливому боляче. Дуже хочу, щоб всі наші хлопці повернулися живі.
Який твій найбільший збір: на що збирали і яким був результат?
— Це крайній мій збір на суму 155 тисяч гривень: 11 FPV-дронів помсти в пам'ять про полеглих воїнів із Клесівської громади. Один із цих дронів потрапив до нашого місцевого захисника Максима Михаревича: на ньому викарбувано ім’я Анатолій Саратов — це клесівець, який боронив країну від окупантів. Анатолій був побратимом Максима та загинув в нього на руках у квітні 2022 року. Тому моє рішення стосовно цього дрона було очевидним і беззаперечним. Крім того, коштами зі збору вдалося допомогти Максиму ще й з ремонтом дрону «Баба Яга».
«За мирне життя потрібно платити. Ціна — постійна допомога та підтримка наших захисників»
Що спонукає тебе до волонтерства?
— Найбільший мій стимул — віра в себе. Люди мені довіряють. Я стала набагато впевненішою. Дуже всім вдячна за це. Такої кількості підтримки від чужих людей я не відчувала ніколи. Збори коштів для військових — це ще й надзвичайно емоційний процес, адже отримую дуже багато дзвінків і повідомлень від різних людей. А це — неймовірні відчуття. Проте я завжди повторюю, що я лише гвинтик між доброю справою і людьми, які її роблять. Ми ж українці. Я просто не вмію по-іншому. Собі постійно повторюю: «Хто ж як не я. Моя хата не скраю».
Твій син Захар теж активно просуває збори. Наскільки для тебе важлива його підтримка?
— Захар — це відображення мене. Він любить допомагати людям та виступає проти будь-якої несправедливості. Син завжди і в усьому мене підтримує. Коли я плачу — шкодує. Він мій маленький антидепресант. Перша його велика добра справа — автомобіль на потреби ЗСУ. Одного дня до мене прийшов однокласник. Він цікавився запчастинами до авто, яким ми не користувалися. Захар вирішив віддати захисникам машину повністю (авто йому подарував рідний дядько). Оскільки автомобіль довго стояв без використання, то потребував відновлення. Із ремонтом та запчастинами нам допоміг місцевий підприємець Олексій Никончук і небайдужі люди. Крім того, син завжди допомагає знімати відео для організації зборів і благодійних ярмарків. Підтримує всі мої ініціативи. Вірить разом зі мною, що Україна неодмінно переможе.
Чи вдається мріяти під час війни? Про що?
— Я мрію про мир не лише для нашої держави, а для всього світу. Про світ без війни, більш толерантний та милосердний. Не мрію ні про що особисте. Всі мої бажання збулися: в мене є сім'я, коханий чоловік та найкращий в цілому світі син. Вдячна Богу за все, що маю. Хочу, щоб люди зрозуміли, що за мирне життя потрібно платити. Ціна — постійна допомога та підтримка наших захисників. Ще мрію про країну без корупції. Щоб люди більше переймалися не матеріальним, а достатком в почуттях та емоціях.
