8 березня 1857 року американські текстильниці влаштували страйк за рівну оплату праці з чоловіками й поліпшення умов. З тих пір минуло 168 років, проте суспільство досі ділить професії та заняття на чоловічі та «жіночі». Як цей стереотип щоденно руйнують працівниця газової служби, інструкторка з водіння та військова юристка, розповідаємо в публікації.
«Я завжди з хлопцями на виїздах»
Зінаїда Дем’яновська працює майстринею служби експлуатації внутрішньобудинкового газового обладнання Сарненського УЕГГ. Її шлях у газовому господарстві почався 17 років тому, коли вона стала слюсаркою з експлуатації та ремонту газового устаткування. Сьогодні вона керує командою з п’яти чоловіків і бере активну участь у роботі.
Зінаїда Дем’яновська під час роботи.Фото: надане Сарненським УЕГГ
— Ключі подати, кран перепакувати, споживача переконати борг сплатити — моя щоденна робота, яку люблю, — з усмішкою розповідає пані Зінаїда.
Любов до такої «чоловічої» роботи зародилася ще в дитинстві – вона виросла серед чотирьох братів.
— Якщо чесно, мені більше подобається дрова порубати, аніж їсти варити. Та й з чоловіками знайти спільну мову легше, — додає вона.
«Я ще не звикла до форми, але мене це не лякає»
Олеся завжди була жінкою, яка не боялася змін. Одеситка працювала в юридичній сфері, адмініструвала готелі. Сорочки, спідниці та підбори — її звичний дрескод. Проте у 2025 році жінка змінила ділове вбрання на військову форму.
Жінка побачила оголошення про набір військовослужбовців у 60 батальйон «Поліські вовки» 104 бригади сил ТрО й одразу подала заявку. Її батько – військовий у відставці, тож вона завжди захоплювалася строгим, але впорядкованим армійським життям.
Військова юристка Олеся.Фото: СарниNews.City
Олеся не роздумувала довго. За тиждень завершила справи в Одесі, зібрала документи, сіла на поїзд і поїхала на Полісся — аж у Сарни. А через тиждень прийняла присягу на вірність і захист України.
— У військовій частині мене прийняли тепло. Жодного упередженого ставлення. Навпаки – підтримка, повага, допомога. Я ще не звикла до форми, до життя за статутом, але мене це не лякає. Я готова до служби, до навчання, до випробувань, — каже Олеся.
Для неї це був не просто вибір професії — це мотивація бути корисною. В Олесі чимало друзів на фронті, серед яких є і ті, хто віддав життя за Україну. Жінка не хотіла стояти осторонь, тож вирішила стати частиною великої справи — захисту країни. Олеся вірить, що зробила правильний вибір. Хоч і зізнається: друзі досі не можуть повірити в її швидке й кардинальне рішення. Вона переконана, що перший контракт у ЗСУ — це лише початок нової історії.
«Дії говорять голосніше за слова»
Людмила, 24-річна мешканка села Обірки, працює інструкторкою з водіння в автошколі. Вона розпочала кар’єру як викладачка теорії, а згодом поєднала цю роботу з практичними заняттями за кермом.
— Мої знайомі давно казали, що в мене є талант навчати водінню. Я отримувала багато поштовхів від близьких і зрештою вирішила спробувати себе в цій сфері, — розповідає Людмила.
Жінка зізнається, що на її шляху було чимало упереджень.
— Дехто вважає, що жінки менш компетентні у водінні або технічних питаннях. Є й такі, хто думає, що чоловік-інструктор буде суворішим і навчить краще. Але найкраще реагувати спокійно й упевнено доводити свою професійність. Дії говорять голосніше за слова, — каже вона.
Інструкторка Людмила під час роботи.Фото: надане Людмилою
Щодо культури водіння в Сарнах, Людмила зазначає, що водії поділяються на два типи: ті, хто дотримується правил і поважає інших учасників руху, та ті, хто нехтує ПДР і не зважає на навчальні автомобілі.
— Найбільше задоволення в роботі інструктора дає можливість бачити реальні зміни в учнях. Коли людина долає страхи, набуває впевненості й починає впевнено керувати автомобілем, це дуже надихає, — ділиться вона.
Людмила вважає, що твердження про те, що жінки кермують гірше за чоловіків, — лише стереотип.
— Водійські навички залежать від практики, досвіду та відповідальності, а не від статі. Кожна людина унікальна, і оцінювати її здібності варто індивідуально, — наголошує вона.
Тим жінкам, які бояться сідати за кермо, Людмила радить не зупинятися перед страхами.
— Спробуйте почати з малого: займайтеся з досвідченим інструктором, поступово опановуйте навички. Страх поступово зникне, і ви відчуєте впевненість, — запевняє вона.
