29 березня біля «Меморіалу солдатської слави» зібралися близько сотні людей, аби провести мирний мітинг-нагадування про військовополонених і зниклих безвісти. Більшість із присутніх — рідні захисників із Сарненської громади та всього району.
У чому суть
У Сарненській громаді зниклими безвісти вважають 142 жителів, 15 — перебувають у російському полоні. Їх рідні неодноразово відвідували акції-нагадування в столиці й інших містах України. Нині вирішили проводити такі й у Сарнах. Серед організаторів мітингу сарненчанка Ольга, яка шукає сина.
Одна з ініціаторок акції Ольга.Фото: Вікторії Мартинюк
— У мене чимало знайомих, рідні яких зникли безвісти. Ми вирішили об’єднатися та влаштувати першу мирну акцію в Сарнах, — розповідає пані Ольга. — Ми прагнемо, щоб нас почула наша держава та люди. Я свого сина чекаю вже шостий місяць. Не перестаю його шукати ні хвилини. Їжджу, пишу в усі інстанції, добиваюсь, але ніякої відповіді я досі не отримала. Хочу, щоб усі почули: наші рідні є, вони не зникли, ми хочемо повернути їх додому. Ми знайшли розуміння в Сарненській міській раді, медіа СарниNews.City нам допомогло з розголосом і люди підтримали. Ми навіть не очікували, що сьогодні стільки присутніх буде.
Учасниця акції Оксана шукає рідного брата свого чоловіка, який зник безвісти сім місяців тому. Жінка часто відвідує мирні мітинги на Майдані в Києві, проте переконана, що такі заходи однозначно потрібні і в маленьких містах:
Учасниця акції Оксана.Фото: Вікторії Мартинюк
— Ми всі тут зібралися з однією метою: щоб нас почули, щоб хоч якось реагувала наша держава, тому що все замовчується. Де діваються люди — невідомо. Я думаю, що таких акцій треба більше, а маленькі міста не є винятком. Тут також є жінки, мами, діти, які чекають на своїх рідних. На жаль, така ситуація в країні, що об’єднує не тільки радість — нас об’єднало горе. Тому я тут, як і всі присутні. Невідомість і тиша вбиває. Я хочу, щоб це розуміли.
Син Валентини із Сарн у полоні майже три роки. Захисника Маріуполя, азовця Павла Артеменка росія засудила на 24 роки суворого режиму.
Валентина майже три роки чекає сина з полону.Фото: Вікторії Мартинюк
— Він вийшов у полон з «Азовсталі», виконуючи наказ. Мав повернутися за 3-4 місяці, які тривають третій рік. Свою дитину я бачила на відео в жахливому стані. Це втрата ваги, заїкання. Видно, що тортури він пройшов немалі, — ділиться пані Валентина. — Хотілося б, аби більше звертали уваги на військовополонених і зниклих безвісти. Саме для цього ми влаштовуємо ці акції. Це біль, про який потрібно говорити та пам’ятати. Світ не повинен забувати про героїв. Ми маємо повернути їх додому, виходити на акції, підтримувати, бути їхнім голосом тут. Хлопцям у полоні кажуть, що про них всі забули, вони нікому не потрібні. Коли, повертаючись, українські захисники бачать ці акції, вони просто плачуть, бо за них боролися.
Серед дорослих над дорогою стоять Катерина, Ярослав і Діма. Діти тримають прапори з портретами та таблички з написом: «Де мій тато?». Відповідь на це питання одна родина чекає вже 15, а інша — 16 місяців. Вони вірять, що татусі обов’язково повернуться.
Ярослав, Дмитро та Катерина під час акції.Фото: Вікторії Мартинюк
Локації мітингів змінюватимуться — щоб охопити різні мікрорайони міста та якомога більше людей. Анонси про проведення розміщуватимуть у соцмережах, медіа та на офіційних сторінках Сарненської громади.
Що було раніше
З російського полону 19 березня звільнили чотирьох військових із Сарненського району: Валентина Жакуна, Олександра Зайця, Василя Муху та Миколу Стасюка. Раніше, 5 лютого, в Україну повернули Олександра Руднічка і Сергія Гризовського з Сарненської та Сергія Булака з Дубровицької громад.
