140 років тому, 2 серпня 1885 року, на поліських землях пролунав гудок першого паровоза. Саме цього дня було офіційно відкрито рух залізницею на ділянці Рівне – Лунінець, що стала частиною Вільно-Ровенської залізниці. Саме ця подія дала потужний поштовх до розвитку населеного пункту, який згодом став містом Сарни.
Праця, що перетворила болота на вузлову станцію
Будівництво Поліських залізниць, до яких входила й ділянка через Сарни, було ініційоване в першу чергу з військово-стратегічною метою. Воно фінансувалося державним коштом. Проєкт реалізовували в рекордні терміни, завдяки залученню залізничних батальйонів і робітників з усієї імперії.
— Поліщуки не горіли бажанням брати участь у будівництві залізниці. Умови праці були вкрай важкими — працювали по коліна у болотяній воді, робітникам докучали комарі, — пояснює Василь Кушнір, старший науковий співробітник Сарненського історико-етнографічного музею. — Тому доводилося вербувати будівельників залізниці не лише в інших губерніях Російської імперії, а навіть у Галичині та на Буковині, які перебували під владою Австро-Угорщини. Станція Сарни виникла тому, що це була середина ділянки Рівне-Лунінець — 91-ша верста. Спочатку залізниця планувалася одноколійною, із пропускною здатністю 3 пари поїздів на добу. У мирний час передбачалося лише денне курсування.
Від стратегічного об'єкта — до живого транспортного вузла
У 1885 році локомотивний парк Поліських залізниць складався з 68 паровозів, 200 пасажирських та 1500 товарних (критих та відкритих). В 1909 було вже 345 паровозів (включаючи 52 швидкохідних пасажирських), 410 пасажирських вагонів і майже 8000 товарних.
Вже з 1887 року з’являються повноцінні потяги сполученням «Київ – Санкт-Петербург» та «Одеса – Санкт-Петербург», а з 1902-го, після відкриття лінії «Коростень – Ковель», Сарни стають залізничним вузлом, що й зумовило стрімкий розвиток пристанційного селища та його трансформацію в місто.
— Тоді й почався розвиток, бо саме через Сарни пролягло нове сполучення. Місто стало вузловою станцією, — розповідає Олександр Жовтяк, начальник станції Сарни, залізничник у третьому поколінні.
Олександр Жовтяк, начальник станції Сарни.Фото: СарниNews.City
Як жила залізниця: спогади і факти
За радянських часів залізниця залишалася ключовою артерією — з Сарн курсували потяги у різні напрямки: Львів – Рига, Львів – Ленінград, Ленінград – Трускавець тощо. Станція стала серцем міста, а День залізничника — головним святом.
— Я пам’ятаю, як у дитинстві весь парк залізничників був заповнений виїзною торгівлею, музикою. Люди танцювали. Це було справжнє свято для міста, — пригадує Олександр Жовтяк.
Соціальна інфраструктура — лікарні, школи, училище — створювалися й фінансувалися залізницею. У вокзалі діяв ресторан із роялем, де обідали пасажири, поки технічні бригади міняли локомотив або заправляли воду. Є легенда, що ці ресторани будували спеціально для імператора Миколи ІІ, який полюбляв гучні застілля.
Вузол, що змінив долю
— Фактично зараз станції Сарни як окремої вже немає. Укрзалізниця реформується за європейським принципом. Із листопада 2024 року вона стала частиною укрупненого підрозділу, що об’єднує 14 станцій, — пояснює начальник.
Історично Сарни залишаються містом залізничників, місцем, де все почалося з рейок і паровоза. 140 років тому безлюдне Полісся перетворилося на стратегічний простір, де будували мости через болота, завозили баласт за сотні кілометрів, а інженери працювали в надзвичайно важких умовах. Ці зусилля стали основою не лише для розвитку залізниці, а й для появи цілого міста.
— Будівництво залізниці через Полісся стало початком історії Сарн. Це не просто транспортна артерія — це хребет нашої ідентичності, — резюмує Василь Кушнір.
