14 лютого у Сарнах презентували п’ять рушників, які створили рідні полонених чи зниклих безвісти воїнів. Полотна вишивали майстрині з різних громад області. Виставка триватиме до 28 лютого.
У чому суть
О 12:00 у Сарненському історико-етнографічному музеї відкрили виставку «Вишита молитва», організовану в межах всеукраїнської акції «Рушник надії». Експозиція обʼєднала рушники, створені матерями, рідними і майстринями на підтримку військових, які зникли безвісти або перебувають у полоні. Через традиційне мистецтво вишивки авторки передали молитву за повернення рідних і незламну любов до них.
Виставка налічує п’ять рушників, які виготовляли у Рівному, Сарнах, Вараші, Володимирці і Березному. Найдовше полотно — чотириметрове — створили у Рівненській громаді: на ньому вишиті імена і позивні 150 захисників. Водночас на рушнику із Сарненщини вишили назви 55 бригад, у яких служать їхні рідні.
Кожен рушник — це не лише мистецький виріб, а й сильне емоційне послання. У ньому закладені особисті історії родин, біль очікування та надія на повернення. Виставка триватиме два тижні, і всі охочі можуть побачити різні техніки вишивки, і дізнатися про символіку орнаментів.
Директорка Сарненського історико-етнографічного музею Вікторія Дашко поділилась, що виставка також допоможе глибше зрозуміти значення рушника під час воєнних дій у традиційній культурі Полісся.
— Рушники були незамінними як у побуті, так і в обрядовості. Символізували добробут, духовний світ і слугували оберегами. Їх використовували під час хрещення, весілля, у поховальних обрядах і повсякденному житті, — зазначає Вікторія Дашко. — Залежно від кольорів і орнаментів змінювався символізм виробу. Майстрині намагалися «зчитати код предків», поєднуючи традиційні елементи, щоб створити рушник-оберіг і символ віри. Існував навіть звичай, коли мати могла за одну ніч вишити рушник для сина, вкладаючи у нього любов, турботу і молитву. Кожен стібок сприймався як захист, а орнаменти — як знаки, що оберігають людину в дорозі чи на війні.
Вікторія Дашко на відкритті виставки. Фото: СарниNews.City
«Рушник надії» Сарненщини
До створення рушника долучилися майстрині Сарненської і Вараської громад, усього дев’ять вишивальниць. Ініціаторкою була мама зниклого безвісти Степана Козловського, воїна 100-ї окремої механізованої бригади — Ольга Козловська з Сарн.
Авторкою концепції є майстриня Любов Пасічник. Вона поєднала локальні традиції, музейні орнаменти і сучасний військовий контекст.
— Верхній орнамент — це колосся — символ хлібу, відтворене з рушника, який зберігається у фондах Сарненського історико-етнографічного музею. Центральний — чорно-синій із відтінком блакитного, саме такого, яким відшивають Прапор України. Цим ми хотіли показати єдність традиційного українського символу — рушника — з державною символікою, — пояснює вишивальниця. — Сам орнамент також взято з музейних фондів: це вишита пазуха чоловічої сорочки, яку ми перенесли та дещо видозмінили. Увесь орнамент складається з маленьких подвійних хрестиків-зірочок, із чотирма великими та чотирма малими променями. Завдяки цій структурі ми змогли вписати голкою номери бригад наших захисників, які перебувають у полоні або зникли безвісти.
Також майстриня ділиться, що розташований зверху прапор Сарн і символ — сарна, ймовірно, вперше вишиті на рушнику. Вони створені, щоб прокладати дорогу додому захисникам.
Що було раніше
У Рівненській області продовжують роботу фахівці із супроводу ветеранів і родин зниклих безвісти. Виїзні зустрічі у 2026 році відбудуться в оновленому форматі. У Сарнах можна звернутись до Ірини Бабич, Станіслава Сафонова і Наталії Тушаковської.
