Липень на Поліссі пахне чорницею. У цей час до лісу йдуть із відрами, а повертаються додому із синіми від ягід руками. 5 липня жителі Яринівки збирали чорниці не для вареників чи пирогів. Цього разу кожна жменя ягід ставала внеском у збір на пікап для екіпажу безпілотних авіаційних комплексів, у якому служить їхній земляк Роман Колдун із 44-ї окремої артилерійської бригади.
«Чому б не зробити чорницю способом допомоги?»
Біля Яринівського центру культури та дозвілля людно ще за кілька хвилин до п'ятої вечора. До входу один за одним під'їжджають велосипеди, зупиняються автомобілі. Усього зібралися 13 людей. Не всі знайомі між собою. Але достатньо кількох хвилин, щоб у гурті почалися розмови.
Серед учасників — і Жанна, сестра військового Романа Колдуна. Саме для його підрозділу зараз збирають 300 тисяч гривень на пікап.
Актуальний збір.
Ідея благодійного походу належить місцевій педагогині Людмилі Вовчик. Після етногастромайстерні «Смак чорниці», яка нещодавно відбулася у Сарненському історико-етнографічному музеї, вона ще раз замислилася, наскільки особливе значення ця ягода має для поліщуків.
Людмила Вовчик під час збирання ягід.Фото: Катерини Тишкової
— Після фестивалю подумала: якщо чорниця для нас, поліщуків, настільки особлива ягода, то чому б не зробити її ще й способом допомоги військовим? Зараз майже в кожній родині хтось їздить у ліс. Хотілося, щоб люди об'єдналися навколо цієї ідеї. Чесно кажучи, очікувала, що нас буде більше, але прийшли саме ті, хто завжди підтримує благодійні ініціативи. І я зовсім не думала, що за півтори години ми зможемо назбирати стільки ягід, — розповідає вона.
У кожного — свій темп благодійності
Дорога займає десять хвилин велосипедом. Над лісом збираються важкі хмари. Кілька разів гримить, падають перші краплі дощу. Здається, ще трохи — і доведеться повертатися. Але сонце натякає продовжувати рухатися до цілі.
Фото: СарниNews.City
Перші кущі чорниці не надто щедрі. Ягода дрібна, й не напоєна дощем.
— Тут уже хтось був, — усміхається хтось із учасників і група йде далі.
За кілька сотень метрів знаходять іншу галявину. Тут кущі густіші, а ягід значно більше. Саме звідси згодом і привезуть основну частину врожаю.
Збір ягід.Фото: СарниNews.City
У лісі кожен знаходить свій темп. Старші жінки вправно наповнюють відерця, залишаючи молодшим лише можливість дивуватися їхній швидкості.
А дев'ятирічна Олександра більше радіє самому походу. Вона встигає і ягодами поласувати, і назбирати майже літр. Із лісу виходить із синіми губами й задоволеною усмішкою.
Наймолодша збиральниця Олександра.Фото: СарниNews.City
17 кілограмів чорниць і фіолетові руки на згадку
Півтори години минають непомітно. Збиральники зсипають урожай у спільні відра. Їх одразу везуть до місцевої підприємниці, яка закуповує ягоди. Ваги показують 17 кілограмів, а жінка озвучує результат — чотири тисячі гривень.
Фінальний результат.Фото: СарниNews.City
Гроші передають Жанні — сестрі військового.
— Дякую кожному, хто сьогодні прийшов. Це дуже хороша ідея. Для нас така підтримка справді багато означає, — каже, не стримуючи емоції.
Зароблені кошти.Фото: СарниNews.City
Дивлюся на власні долоні, пофарбовані чорничним соком. Востаннє такими вони були ще у шкільні роки. Для поліщуків це майже обов'язковий літній спогад.
Цього разу фіолетові руки стали не лише нагадуванням про похід до лісу. Щонайменше ще декілька днів вони будуть доказом того, що навіть звична для Полісся справа може допомогти тим, хто сьогодні захищає країну.
