2 листопада вогонь майже повністю знищив старий дерев’яний барак у Сарнах. П’ять сімей залишились без даху над головою. Де нині живуть погорільці та як шукатимуть нове житло в Сарнах, розпитали СарниNews.City.
Свідчення мешканців
Ось що розповіли мешканці згорілого будинку. Ніна Воробйова, 85 років, з оселі якої й почалося загоряння:
- Я на вокзалі ночую. А що тут такого? Щоб на мене скоса не дивилися. Не знаю, з чого все почалося. Я тут поряд торгувала. Вранці розтопила плиту, але вона згасла. Думала що-небудь зготувати, але потухло. То й думаю нехай. Через плінтус до моєї племінниці, що за стіною, почав проходити дим. Поки мене покликали, вогонь уже палав. 2 тисячі гривень було в гаманці, в другому - ще тисяча. Збирала на дрова. Ні паспорта, ні грошей, ні пенсійного, ні посвідчення дитини війни не залишилось. Все згоріло. Обгоріла, але збереглася домова книга.
Люди трошки дали на хліб. Головне дах зробити і воду. Та кому я треба?
Оксана Плужнікова:
- Як зараз пам’ятаю той час - 13 година 12 хвилин. Були вдома, вихідний, спали. Відпочивали. В куточку сидів син Дмитро зі своїм другом, який прийшов до нього. Запитала: "Хлопці, вам не чути диму?" Відповіли, що ні. Пішла на кухню. Кажу: "Мамо, десь чадом чути". Повертаюся в кімнату, а там уже повно кіптяви. Дітей послала по бабу Ніну. Почали бігти разом із нею відкривати квартиру. Вогню спочатку не було видно. Коли відкрили двері, полум’я спалахнуло. Був дуже сильний вітер. Вогонь розповсюджувався дуже швидко. Бігала гола й боса, але винесла всі документи. Усі були роздягнуті, в халатах. Треба було хоча б щось рятувати. Вхопила ноутбук, одяг якийсь, документи, телефони. Діти страшно полякалися. Син кричав і плакав. Сама вже три дні капаюсь у лікарні. Мамина знайома Валентина поки прихистила на короткий час. У неї теж у бараці однокімнатна квартира. Зараз нас троє там – я, мама і син. Нас пустили на зиму. А потім опинимось на вулиці. З нами жила сестра із своїм сином, моїм племінником. Він навчається в Бердянську, живе в гуртожитку. Сестра поїхала до нього.
Нам немає на кого надіятися, тільки на нашу місцеву владу. Вони нам пообіцяли. І на небайдужих людей. Головне зараз підняти стіни. Вивезли на смітник два серванти, дуже велику шафу, два дивани, трюмо, холодильник, кухню плюс пів кухні, що стояла в коридорі, газову плиту, мікрохвильову піч, телевізор. Тут не було що залишати. Навіть важко оцінити, скільки це все коштує.
Марія, двоюрідна сестра Ніни Воробйової й бабуся Оксани:
- Ніхто цього, що сталося, не хотів. Донька моя хвора на очі. Бідно живемо, немає звідки й де взяти.
Найперше, що треба зараз – квартира, свій куточок. Адже найбільша біда – залишитись на зиму без власного житла. Бачимо, як тяжко живуть люди мого віку. Невже й правда ніхто не допоможе зняти квартиру чи впустити до себе?
Як виглядає будинок після пожежі і чим можна допомогти погорільцям, дивіться у сюжеті.
