Валерій Нестерук, голова районного громадського об’єднання "Союз-Чорнобиль", відвідав Прип’ять як екскурсант. Разом з іншими ліквідаторами з Рівненщини проїхали по тих місцевостях, де понад 30 років тому рятували світ від "мирного" атому. Сьогодні ділиться враженнями з СарниNews.City:
- Після вибуху на ЧАЕС непридатними для життя стали понад чотири тисячі квадратних кілометрів ґрунту. А лелеки покинули ці місця. Тепер зображення птахів прикрашають фасад музею у центрі спорожнілого міста. Все заросло. Одна Ільїнська церква височіє на пагорбі. А в Прип’яті – ліс. Аж мурашки по тілу, коли згадуєш той час.
На екскурсії ходили з супроводжуючим відповідно до визначених маршрутів. При в’їзді на КПП є виставкові зали, де можна побачити на світлинах Чорнобиль понад 30 років тому і тепер. Центральну експозицію, розміщену в музеї "Зірка Полин", створювали самі ветерани-ліквідатори. Вони могли народитися та жити звичайним життям. Проте події квітня 1986-го змінили все.
- Музей розташований у центрі Чорнобиля. Місцевих тут майже не залишилось. Однак упродовж останніх двох років кількість туристів у зоні відчуження збільшилася в десятки разів. До музею в цьому приміщенні був кінотеатр. А тепер – чотири зали, де зображені героїчні подвиги ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Тут побачили макети пожежних драбин, костюмів і вогнегасників, якими користувалися ліквідатори під час ядерної катастрофи. А ще є унікальні кадри з тутешніх місць, зокрема з Чорнобиля та Прип'яті, які не побачите в документальних фільмах та не знайдете в соціальних мережах.
Як не дивно, але люди повертаються сюди, живуть. А в церкві до цього часу, як і тоді, після вибуху, випромінювання немає. Храм діє донині. І той самий батюшка. Молиться за всіх загиблих.
А от у Прип’яті є ківш, біля якого дозиметри аж зашкалюють. Є ще одне місце, на якому страшно фонить. Попри те, що вже знімали там і верхній шар ґрунту.
- Особисто мене вразили чистота і порядок, які нині панують на атомній. Ніби там нічого й не сталося. Стоїть саркофаг. Є працівники, які його обслуговують. Якби не знав про ту страшну аварію, то й ні про що не здогадався б. Зробили пам’ятники, меморіал, щоб вшанувати тих, хто перший там загинув. Тих, кого відправляли на лікування в Москву, всі померли. А ті, кого лікували українські лікарі, вижили. Це зараз про все розповідаємо, а тоді забороняли говорити будь що про катастрофу.
Є також багато туристів-нелегалів, у яких нездорова тяга до минулого. На фото є басейн. Який він був гарний у той час! Тепер усе розкидано, покрадено. Дико. Вулиць немає, знаку теж, будинків не видно, а ліс розрісся. Але збережена природа. Величезні дерева. Звірі бігають. Лисичка підійшла без остраху до людей. А риби скільки! Стоячи на мосту, спостерігали, як вона плаває. Підгодовували хлібом.
- Експонатів у музеї зовсім мало. Автор оформлення хотів передати атмосферу трагедії, яка десятиліттями зберігається в зоні відчуження. Під ногами – імітація покриття четвертого блоку ЧАЕС. Над головою – колиски, котрі нагадують гнізда. А на виході з імпровізованого реактора – дозиметричний контроль.
На мою думку, цікаво відвідати музей тим, хто знайомий з темою аварії на ЧАЕС або хоче дізнатися більше про цю катастрофу. Рекомендую для відвідин. Але це не варіант розважальної програми, а трагічна історія. Сюди варто приходити в серйозному настрої.
Православна церква вважає загиблих ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС мучениками, які віддали життя за святу справу. Ті, що живуть серед нас на Сарненщині, заслуговують на шану та повагу кожного. Сьогодні всі, кого травмував Чорнобиль, щоденно пожинають наслідки трагедії. Їм потрібна особлива турбота держави та громади, дієва підтримка в боротьбі з недугами й іншими життєвими негараздами. Проблема не зникне, якщо на неї просто закривати очі.
Найпоширенішими патологіями в постраждалих району є захворювання органів кровообігу, травлення та дихання. Переважна більшість потерпілих від Чорнобильської катастрофи мають групу інвалідності, захворювання яких пов’язане з нею. У кого перша категорія (інші не мають такого права) звернулися за путівками на санаторно-курортне лікування й їх отримали. Але ліквідатори відчувають себе приниженими, коли за лікування в санаторії все одно доводиться платити, як і в лікарнях. Та й поселяють їх не в кращі номери. А живі заслуговують на належну підтримку з боку держави.
