Три роки повномасштабної війни, тисячі людських доль, безліч історій і одна річ, яка розповідає їх мовчки. Військові, їх рідні, волонтери, переселенці та місцеві жителі поділилися предметами, що стали символами. Артефактами війни, що говорять без слів.
Спорядження Сашка Бортніка
Фляга Олександра Бортніка.Фото: СарниNews.City
Форма, спорядження, бойовий стяг, фляга, булава для бойового гопака — з цими речами Олександр Бортнік пройшов шлях від Майдану через АТО/ООС до повномасштабного вторгнення. Тепер вони свідчитимуть про гідне життя Героя з Сарн в експозиції Сарненського історико-етнографічного музею.
Сашко відстоював інтереси України не лише на полі бою з 2014 року. Він самотужки організовував гуртки національно-патріотичного виховання для дітей. Викладав бойовий гопак, займався баскетболом і тхеквондо, любив плавати.
Форма Олександра Бортніка.Фото: Сарненський історико-етнографічний музей
Хорт — такий позивний в Олександра — був добровольцем. Спочатку служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні. Пізніше став сержантом десантно-штурмових військ Збройних сил України. Згодом - командиром розвідувального відділення 78-го полку спеціального призначення «Ґерць».
Про себе говорив: «Я народився, щоб жити й померти за Україну…». Олександр Бортнік загинув 2 липня 2023 року в бою на Запоріжжі.
Парфуми з ароматом дому та фотоісторія в одному ґаджеті
Парфуми та жорсткий диск, які вивезли з Маріуполя.Фото: надане Іриною Гусак
Коли Ірина Гусак з родиною виїжджала з Маріуполя, часу на збори не було. Похапцем чомусь схопила парфуми.
— Про матеріальне тоді зовсім не думалось, я не забрала ні свої прикраси, нічого. Але от парфуми чомусь кинула. Спочатку після приїзду в Сарни я не могла ними користуватися, навіть не наважувалася відчути той запах. А нині, коли вдихаю аромат, він повертає мене додому, в кімнату, де я сиджу біля свого дзеркала, — ділиться Ірина.
Парфуми, що пахнуть домом.Фото: надане Іриною Гусак
Чоловік Павло, крім документів, забрав із собою жорсткий диск, а з ним і всю фотоісторію родини.
— Він давно захоплювався фотографією, а незадовго до повномасштабного вторгнення придбав жорсткий диск і ледь не щовечора переписував на нього архівні світлини. Я навіть іноді сердилась, що він стільки часу за комп’ютером. Але саме завдяки цьому ми вивезли найцінніше — родинні фото. Це наші щасливі миті в Маріуполі, наша пам’ять, яку вдалось зберегти, — розповідає пані Ірина.
Календар, що чекає перемогу
Календар Миколи Рощика.Фото: Іванни Галащук
На відривному календарі Миколи Рощика із Сарн досі 24 лютого 2022 року. Чоловік дуже переймався через війну. Наймолодша донька Леся служить 10 років, її чоловік Сергій у війську більше 25-ти (миротворча місія в Конго, АТО, виконання обов’язків у Харківській області). Чоловік найстаршої доньки Іван у січні 2023-го підписав контракт, нині ветеран.
Микола хвилювався за дітей. Вірив, що відірве лист з датою 24.02 у день перемоги.
Відривний календар Миколи Рощика.Фото: Іванни Галащук
— Якось вирвали декілька листків, то тато приклеїв знову. Він вирішив, що треба так і з таким календарем чекати перемоги, але, на жаль, не дочекався. Календар висить і досі. Тато помер від раптової зупинки серця. Першочергово — нерви, дуже хвилювався через війну, читав усі новини. А ще цукор і до цього всього наслідки коронавірусу, — ділиться донька Миколи Світлана.
22 травня 2023 року Микола Рощик помер. А його календар продовжує чекати перемогу.
Шеврони, що не дають опускати руки
Шеврони від захисників.Фото: надане Мариною Царук
У колекції волонтерки Марини Царук чимало артефактів повномасштабної війни: бригадні прапори, шеврони, гільзи. Їх вона отримує від бійців як вдячність за підтримку війська.
— Маю прапори з підписами військових, серед них і ті, хто загинув, захищаючи нашу державу. Є шеврони від хлопців, котрі пережили пекло Бахмута, були в Соледарі й вийшли звідти, дяка Богу. Ці речі для мене є дуже цінними. Інколи, як на душі важко, то візьму прапора, загорнуся в нього, почитаю молитву, поплачу, а тоді кажу сама собі: «Тепер зберись і продовжуй працювати». Коли треба вирішити складне питання, беру шеврони хлопців з собою. Стискаю рукою в кишені, як талісман. І вони мені допомагають, — ділиться Марина.
Бригадні прапори.Фото: надане Мариною Царук
